| Pages in topic: [1 2] > | Ще про художній переклад - бельгійське бачення Thread poster: Jarema
|
|---|
Jarema 
Ukraine
Local time: 14:12
Member (2003)
German to Russian
+ ...
Moderator of this forum
Пропоную для ознайомлення інтерв'ю з пані Франсуазою Вільмар, керівницею Європейського коледжу художнього перекладу в містечку Сенефф, що за 40 кілометрів від Брюсселя.
Франсуаза Вільмар – почесний професор, доктор філології, чи не найбільш знаний у Бельгії перекл�... See more Пропоную для ознайомлення інтерв'ю з пані Франсуазою Вільмар, керівницею Європейського коледжу художнього перекладу в містечку Сенефф, що за 40 кілометрів від Брюсселя.
Франсуаза Вільмар – почесний професор, доктор філології, чи не найбільш знаний у Бельгії перекладач із німецької та англійської мов.
Заголовок: Франсуаза Вільмар: «Добрий перекладач просто повинен бути письменником!»
Текст інтерв'ю знаходиться тут
[Edited at 2009-12-04 07:58 GMT] ▲ Collapse
| | | | Vitaliy Dzivoronyuk
Ukraine
Local time: 14:12
Member (2007)
French to Russian
+ ...
SITE LOCALIZER | Нічого не знайдено... | Dec 4, 2009 |
За позначеним посиланням нічого не знайдено...
===
А ось тут вже щось є!
[Редактировалось 2009-12-04 07:56 GMT]
[Редактировалось 2009-12-04 07:58 GMT]
| | | | Jarema
Ukraine
Local time: 14:12
Member (2003)
German to Russian
+ ...
Moderator of this forum TOPIC STARTER | Vitaliy Dzivoronyuk
Ukraine
Local time: 14:12
Member (2007)
French to Russian
+ ...
SITE LOCALIZER
дякую, вже знайшов!
[Редактировалось 2009-12-04 07:59 GMT]
| | |
|
|
|
"Ви нічого не знайшли"
Але цікаво, що у містечку є такий коледж. Це як би у нас такий був під Києвом у Василькові, чи у Фастові.
| | | | | Там де "тут" знайшов | Dec 4, 2009 |
-
| | | |
Jarema wrote: Заголовок: Франсуаза Вільмар: «Добрий перекладач просто повинен бути письменником!» Текст інтерв'ю знаходиться тут[Edited at 2009-12-04 07:58 GMT]
Спасибо за ссылочку!
| | | | | Їхнє бачення та кілька паралелей з Україною | Dec 6, 2009 |
Змістовно і промовисто. Втім, про сам переклад – буквально кілька речень про семантичне поле, «голос» і когерентність тексту (але й інтерв’ю, власне, не про нього). Мало не головна частина інтерв’ю – про фінансове та організаційне забезпечення. Основа їхнього бачення – бю... See more Змістовно і промовисто. Втім, про сам переклад – буквально кілька речень про семантичне поле, «голос» і когерентність тексту (але й інтерв’ю, власне, не про нього). Мало не головна частина інтерв’ю – про фінансове та організаційне забезпечення. Основа їхнього бачення – бюджетна підтримка, високі розцінки за переклад, гарантовані замовлення, друк тощо.
І ще, звичайно, як у цьому коледжі, стипендії та премії, безкоштовний цілодобовий Інтернет, добрі бібліотека і словники та зустрічі з авторами!
А вони потрібні, бо читати всіх бельгійських авторів цікаво, а перекладати – важкувато! Добре сучасні бельгійці знають, за що іноземцям стипендії та премії платять
Чого варті лишень їхні унікальні фантастика та магічний реалізм, а місцями і сюрреалізм - теж особливий. Так все у них з самісіньких початків незвичайно, символічно, феєрично і навіть фантасмагорично, густо замішане на їхній міфології – часто ще дохристиянській - і на фольклорі.
Воно й не дивно, адже саме виникнення Бельгії як «проекту», у сучасних термінах, і як «національної ідеї» (чи національного міфу?) фактично повністю засноване на одній-єдиній книзі - «Легенді про Тіля Уленшпігеля», яка і є казкою-легендою, патріотичним епосом. А як бельгійська література почалася – точнісінько так вона і пішла (і нашу літературу подібним до Шарля де Костера чином де в чому «запрограмував» Котляревський «Енеїдою», чи не так?).
Відтоді - феєричний бенкет, нескінченна казка та й годі. Де ще ви таке, як у бельгійців, в Європі побачите-почитаєте? Навіть у французів не те, якщо й навіть зовні схоже. Щось аналогічне є хіба що у шотландців з ірландцями… І дійсно, ще в Україні з її казковістю і міфологічністю, добрими лицарями і красунями, злими зміями та всілякою чортівнею! Але з давньорусько-українськими мотивами, мабуть, через кельтів-колишніх сусідів, - аналогії є, і спільний знаменник віком тисяч зо дві років у нас точно присутній
Так воно так, але перекласти весь цей бельгійський символізм – це інколи майже те саме, що описати словами чимале сюжетне полотно якогось із фламандських художників
Молодці бельгійці, що й казати. Хоча робили за зразком Німеччини, Франції, Англії, Іспанії і їх багато в чому їх ще не догнали. Бельгія, невелика країна, що колись була чималою імперією, але не має нині сильного імперського духу, зараз за прикладом цих більших країн (беручи як взірець у першу чергу Францію і вміло використовуючи підтримку ЄС та прописку його штаб-квартири на своїй території) успішно вибудовує власну гуманітарну і духовно-інтелектуальну імперію. Хай дехто і ставить під сумнів саме її існування як єдиної держави. Причому робить це на двох мовах, одна з яких, фламандська, є діалектом нідерландської (хоч і відрізняється від неї фонетикою і часто написанням), а інша, більш поширена, взагалі є мовою сусідньої великої держави Франції (майже як у нас з Росією?)!
Особливо цікаво звучать і фрагменти інтерв’ю про оптимальну швидкість художнього перекладу і про розцінки 25-30 євро за сторінку (1500 знаків). (Є дані, що ці цифри навіть як середні вже трішки застаріли - буває і більше!).
Добре, якщо можна і вдосконалюватись без гонитви за обсягами і бюджетами, і спеціалізуватися на тому, що цікаво, і запрошувати до себе колег з усього світу.
А про майстерність художнього перекладу і про наших авторів і наші перекладачі «у Фастові або Василькові» могли б розповісти не менше! Якби такі інституції або хоча б курси в нас працювали бодай час від часу
Поки що все у нас в основному обмежується тим, що про це згадують зрідка - вшановуючи окремих ентузіастів, як-от вручаючи Шевченківську премію за переклад української літератури на португальську і німецьку громадянці Бразилії Вірі Вовк (і видання її ж коштом) або разочок згадуючи дуже «тихим словом» про переклад «Кобзаря» на турецьку нашою ж громадянкою з гагаузів Федорою Арнаут. А як же постане НАША гуманітарна імперія?
А бельгійське «бачення» перекладу полягає ще й у цілеспрямованому підвищенні загальної ерудиції та культури перекладачів. Такий простий, універсальний та ефективний метод, підкріплений, знову ж таки, бюджетами!
І ще - прагматизм: більш практичний підхід до виконання перекладу і навчання саме практичному перекладу, а не розуміння тонкощів мови оригіналу і навчання мові («Курс навчання триває два роки. Теорії немає – лише практичні заняття по суботах, які ведуть знані бельгійські перекладачі»); жорсткий контроль та відсіювання під час навчання власних перекладачів (як і скрізь на Заході). А хто залишається – того вчать довгенько, ще й потім часто возять на семінари і тренінги, курси підвищення кваліфікації. На Заході чимало країн типу тієї ж Франції, у яких урядам краще довше тримати людей на довгій студентській, аспірантській, докторантській тощо лаві, ніж платити їм допомогу з безробіття. Штати в університетах та ін. освітніх установах теж чималі. Теж своєрідний дорогий прагматизм!
А високі розцінки підтримуються у них ще й частково штучно, в т. ч. за рахунок офіційних ЄС’івських перекладів і вічного дефіциту перекладачів у сусідньому Брюсселі, офіційній столиці перекладачів всього світу. Не секрет, що певна частина і перекладачів літератури працюють і підробляють у європейських структурах. Або колись це робили або там починали. Навіть якщо вони там і не працюють, і не працювали – то саме сусідство з Єврокомісією, де зазвичай бракує перекладачів, підвищує розцінки. Працювати перекладачем у Бельгії – це, до певної міри, бути присутнім на нескінченному перекладацькому бенкеті
Хоча й стверджується, що деяких із сусідніх країн – Британії і особливо Нідерландах - розцінки нібито ще дещо вищі. Можливо, бельгійці і мадам Вільмар так просто трішечки хитрують?
У будь-якому випадку, коли в індустрію перекладу цілеспрямовано і методично спрямовують людські і бюджетні ресурси та створюють майже культ перекладу і перекладачів, то можна розмовляти і про підходи, і про бачення художнього перекладу і вибудовувати цілу систему підвищення кваліфікації перекладачів і рецензування перекладів, за якої погані переклади стають навряд чи можливими. Хоч поки що і не зовсім для нас, але добрий приклад!
[Edited at 2009-12-07 09:04 GMT] ▲ Collapse
| | |
|
|
|
| Бельгія, франкофонія та Україна: «труднощі» перекладу | Dec 30, 2009 |
На продовження теми. Цікаво: настільки схожим (в принципі) і разом з тим дуже відмінним чином підходять до тих самих питань бельгійські й українські перекладачі та видавництва. А про владні та бІлявладні структури у цьому порівнянні годі й балакати, бо здається, що наші до н... See more На продовження теми. Цікаво: настільки схожим (в принципі) і разом з тим дуже відмінним чином підходять до тих самих питань бельгійські й українські перекладачі та видавництва. А про владні та бІлявладні структури у цьому порівнянні годі й балакати, бо здається, що наші до них взагалі "не підходять"...
Не з усіма висновками цієї статті (посилання нижче) можна беззастережно погодитись, але вона й досі місцями торкає за живе.
«Труднощі перекладу», http://telekritika.ua/daidzhest/2009-05-12/45515
«Ставлення французів і бельгійців до книги інше, ніж у нас… ».
«Перекладний процес має бути обопільний: наші автори також мають представлятись у світі. Годі плакати, що не маємо нобеліантів…»
«Рік тому тоді 20-річний Дмитро [Чистяк - О.К.] отримав у Швейцарії першу премію у конкурсі молодих авторів на кращу новелу французькою. Він обійшов письменників з Франції, Бельгії, Північної Африки - тобто традиційно франкомовних регіонів...»
«У Європі існує зацікавлення в українській літературі. Але тамтешні видавці - не йолопи, вони з легкістю відрізняють полову від гідних уваги текстів...»
«В Україні більшість перекладачів беруться за роботу саме з таких причин - улюблений автор або геніальний твір. Прогодувати перекладацька праця, на жаль, не може. І навіть у таких умовинах з'являються шедеври перекладу».
[Edited at 2009-12-30 00:07 GMT] ▲ Collapse
| | | | | Бельгійська література й Україна: ще паралелі | Jan 11, 2010 |
"У Бельгії ми не були. Зате були на міжнародних книжкових виставках, де Фландрія завжди має окремий стенд. Тому що послуговується фламандською мовою. А в книжках мова — основний чинник. Отже, німці мають спільний стенд, американці — кілька спільних, а бельгійці — французьк�... See more "У Бельгії ми не були. Зате були на міжнародних книжкових виставках, де Фландрія завжди має окремий стенд. Тому що послуговується фламандською мовою. А в книжках мова — основний чинник. Отже, німці мають спільний стенд, американці — кілька спільних, а бельгійці — французький та фламандський. Причому слід визнати, що фламандський значно кращий. Бо французька Бельгія не витримує конкуренції з французькою Францією у видавничій галузі. А Голландія — менша, і з нею можна позмагатися. Цікавий факт? Сьогодні існує два інформаційні простори Бельгії, і в умовах, коли територіальні кордони зникли, з’являється реальна загроза існуванню держави. Сильніша Франція поглине франко-бельгійський інформаційний простір. Не треба бути ворожкою... Дві державні мови, одна з яких (чи навіть дві) є мовами потужних сусідів, — це загроза сепаратизму, як мінімум, і знищення держави — як максимум."
Розумні думки не старіють (вперше опубліковано у червні 2007 р.).
Пізніші події і в Бельгії, і в Україні лише підтвердили, що автори - Віталій і Дмитро Капранови - цілком мають рацію.
Перечитував осьдечки. ▲ Collapse
| | | | | Порівняймо "бачення": Чехія. І ще паралелі з Україною | Mar 14, 2010 |
"Підтримка перекладів власної літератури на інші мови має йти (у цивілізованих державах так і є) на державному рівні, на рівні Міністерства культури, культурних центрів при посольствах незалежно на політичній ситуації (це такий "чехізм", треба "від політичної ситуації" - О.К.... See more "Підтримка перекладів власної літератури на інші мови має йти (у цивілізованих державах так і є) на державному рівні, на рівні Міністерства культури, культурних центрів при посольствах незалежно на політичній ситуації (це такий "чехізм", треба "від політичної ситуації" - О.К.).
Уявити собі якусь стипендійну програму? Вибачте, але як і де? В українських гуртожитках? У Львові без води? В суржикомовному Донецьку? Вибачте, але навіть Чехія такого не робить, хоча інфраструктура і все інше є. Це коштує шалені гроші і думаю, що перекладачі з української в усьому світі заробляють на життя чимось іншим, а по-друге, як втекти з роботи на таку стипендію?
Ні, хай держава фінансово підтримує видання перекладів на інші мови, цього поки що буде досить. Хоча я дуже боюсь, що особисто до цього не доживу (а мені тільки тридцять п’ять!). Знову ж таки – не треба хотіти все відразу, треба сфокусуватись на чомусь одному.
Боюсь, що українці не дуже терплячі і якщо не бачать результату відразу, то в справу «запхають вила», як у нас кажуть."
Свіжесенька стаття про "ситуацію з перекладами в Чехії" очима чеської перекладачки з української (мало не єдиної зараз у своїй країні - звичайно, мається на увазі художня література) з деякими цікавими професійними висновками, часом парадоксальними. Читали осьдечки.
Рекомендуємо статтю як досить повчальну (попри молодий вік самої авторки) з точки зору художнього перекладу як технології -- від вибору книги і духовно-емоційної праці з нею до редагування і коректури включно -- і як мистецтва.
Подекуди описано деякі сторони саме художнього перекладу, про які ми через брак часу (бюджету/професіоналізму тощо) часто навіть не замислюємося. І, мабуть, втрачаємо...
В авторки ж ані замовників, ані бюджету у звичайному розумінні взагалі немає. Зате є принаймні неабияке бажання ці сторони осягнути... А в її "супер-редакторки, україністки-богемістки", яка їй "нічого не пробачить", - є необхідна ретельність. Отже, "перекладач здобуває місця не завдяки мові, з якої перекладає, а завдяки своїй праці. "
Абиякі переклади, як каже пані Кіндлерова, друкують не тому, що перекладачам мало платять, а тому, що бракує хороших редакторів та видавців. Треба, щоб з’явилася конкуренція між перекладачами - тоді видавці знатимуть, хто хороший, а хто – ні. У Чехії також був період у 90-х, коли видавцями ставали цілковиті ідіоти, які не розумілися на справі, для них перекладали дівчата, які вивчали мову в Англії протягом двох місяців, перебуваючи за програмою au-pair.
Тоді ж, у 90-х, чеська спілка перекладачів заснувала антинагороду за найгірший переклад – у категоріях «белетристика» і «non-fiction». Вона оголошується на Празькому книжковому ярмарку. Ця подія одна з найбільш відвідуваних на ярмаркові.
"Її отримують не перекладачі, а видавці. Мати ознаку дурня, який друкує неграмотні тексти, не надто добре для бізнесу, хороші перекладачі відмовляються працювати для такого дурня, про якого пишуть з великим задоволенням в усіх газетах..."
Добре, що антинагороду отримують видавці, а не перекладачі
І в нас треба заснувати таку національну антинагороду, типу Золотий Цурпалок. Або Золотий ГАРБУЗ І вручати на Львівському книжковому ярмарку. Або на кн. ринку на Петрівці
Ще варто сказати, що як мінімум дивною виглядає ситуація, коли просуванням української книги опікується передусім не українська держава, а такі ентузіастки, як ця молода пані зі своєю малесенькою командою. Спасибі їм. Але ж більше нікогісінько не видно. А де ж, наприклад, наші емігранти, яких у Чехії навіть офіційно вже кілька десятків тисяч?
[Edited at 2010-03-15 06:50 GMT] ▲ Collapse
| | | | Jarema
Ukraine
Local time: 14:12
Member (2003)
German to Russian
+ ...
Moderator of this forum TOPIC STARTER | Дякую за допис, Олександре | Mar 15, 2010 |
Alexander Kupriyanchuk wrote: Свіжесенька стаття про "ситуацію з перекладами в Чехії" очима чеської перекладачки з української (мало не єдиної зараз у своїй країні - звичайно, мається на увазі художня література) з деякими цікавими професійними висновками, часом парадоксальними. Рекомендуємо статтю як досить повчальну (попри молодий вік самої авторки) з точки зору художнього перекладу як технології -- від вибору книги і духовно-емоційної праці з нею до редагування і коректури включно -- і як мистецтва. Читали осьдечки.
Їй 36 років. Це вже зовсім "доросла" людина.
Alexander Kupriyanchuk wrote:
Подекуди описано деякі сторони саме художнього перекладу, про які ми через брак часу (бюджету/професіоналізму тощо) часто навіть не замислюємося. І, мабуть, втрачаємо...
Які саме сторони? Як на мене, все досить стандартно. Чи я помиляюсь? Я розумію, що в (наших) реаліях переклади художньої літератури, публіцистики і т.і. робляться абияк. І багато перекладачів лементують на тему, як нам платять, так ми і перекладаємо. Але давайте спробуємо виділити основне (хоча це все і є в підручниках). Які саме сторони художнього перекладу в викладі пані Кіндлерової привернули вашу увагу?
Alexander Kupriyanchuk wrote:
Тоді, у 90-х, чеська спілка перекладачів заснувала антинагороду за найгірший переклад – у категоріях «белетристика» і «non-fiction». Вона оголошується на Празькому книжковому ярмарку. Ця подія одна з найбільш відвідуваних на ярмаркові.
Варта уваги ініціатива.
[Edited at 2010-03-15 05:56 GMT]
| | |
|
|
|
| "Доростають зненацька з любові..." | Mar 15, 2010 |
По-перше, пані Риті не 36, як Ви пишете, а 35 років. Такі «помилочкм» жінки нам навряд чи пробачать. Навіть якщо й викажуть свій вік
А сама авторка "наживо" більше схожа на студентку-відмінницю, ніж на... See more По-перше, пані Риті не 36, як Ви пишете, а 35 років. Такі «помилочкм» жінки нам навряд чи пробачать. Навіть якщо й викажуть свій вік
А сама авторка "наживо" більше схожа на студентку-відмінницю, ніж на «дорослу» людину». У якнайкращому сенсі
По-друге, перекладачі – особливо в прозі (не в proz'i ) – досягають «Повної Зрілості» у значно старшому віці. Це й не дивно, бо вимагається тривале вивчення історичного і літературного контексту, осягнення багатовимірної стилістики і тонкощів її відтворення у стилістиці власній (а її ще треба витворити, відшліфувати, відполірувати...) та ще бозна що... У якому віці Куліш, Старицький, Франко та інші наші перекладачі-класики створили найцінніше зі свого літературного перекладацького доробку? Еге ж, фактично під кінець життя (а рідкісні винятки лише підтверджують це правило). Особливо це стосується Куліша. А ми його й досі до ладу не освоїли...
Можливо, втім, що супермегаепохальньо-момументальні «Польові дослідження…» мадам Забужко можна перекладати і не знаючи жодної з мов і навіть без знань літератури, бо ота книженція взагалі «руйнує усталений в культурі образ жінки і засади суспільної моральності» (про те, що її в цьому обвинувачують, мусила саме так говорити сама Забужко – людина з Місією, але не Месія).
До того ж матюки і просто лайливі слова – і суржиками, і англійською мовою а-ля "Дослідження з" – зараз відомі дітям вже в дитсадку. Ну то на біса чекати тієї «Повної Зрілості»? Тра писать-пирикладать вже щас! Покращення життя вже сьогодні (С).
Та ще й назва у мадам Забужко добряче крива, з помилкою: мусить бути «дослідження сексу», а не «дослідження з сексу». Чеська пані, очевидно, це знає (і в перекладі виправила)
Втім, інші українські книги, перекладені пані Ритою, – досить складні, а гумор з «Ги-ги-и» – взагалі майже вищий пілотаж. Втім, як і переклад практично будь-якогось гумору. У кожного народу і навіть регіону гумор свій, а тут автор ще й мусить мати тонкий смак і природне почуття гумору, щоби все це звести докупки! Хоч помри, а треба, щоби було не менш САМОІРОНІЧНО (що в них особливо цінують!) і повчально, як в оригіналі.
А пані Рита це може. Хай і кажуть-розповідають, що гумор у Львові і Празі нібито подібний, і синонімічні ряди у мовах начебто схожі. Еге, все воно подібне, та не те саме! А подекуди й зовсім не подібне...
Що ж стосується Вашої пропозиції «давайте спробуємо виділити основне», то наскоком це, на жаль, не напишеться.
Краще, за порадою пані Рити, свої думки «відставити на «витримку». Два-три тижні». Треба ж запозичувати досвід "зовсім "дорослих" колег.
І далеко не "все є в підручниках" (як написано Вами вище). Ні в наших, ні в їхніх... Особливо це стосується "самотерапії". Підручники, в яких "все є", годі й уявити. Мабуть, їх і не треба! Втім, якщо у Вас є такий суперпідручник, то скажіть, і ми відразу вскочимо в машину і приїдемо до Вас по нього. А свої писати якщо й колись варто, то через років 30.
[Edited at 2010-03-15 21:19 GMT] ▲ Collapse
| | | | Jarema
Ukraine
Local time: 14:12
Member (2003)
German to Russian
+ ...
Moderator of this forum TOPIC STARTER
Alexander Kupriyanchuk wrote: По-перше, пані Риті не 36, як Ви пишете, а 35 років. Такі «помилочкм» жінки нам навряд чи пробачать . Навіть якщо й викажуть свій вік
Поточний рік мінус рік народження дали 36. Не маю честі знати дату народження пані Рити. Так що з помилочкою не погоджуюсь.
Alexander Kupriyanchuk wrote: А сама авторка "наживо" більше схожа на студентку-відмінницю, ніж на «дорослу» людину». У якнайкращому сенсі
Я мав на увазі досвід. Перед усім досвід. Досвід студентки і людини в віці 35 років відрізняються разюче.
Alexander Kupriyanchuk wrote:
По-друге, перекладачі – особливо в прозі (не в proz'i ) – досягають «Повної Зрілості» у значно старшому віці.
Перекладачеві у віці 60-70 років важко адекватно перекласти книгу нового двадцятип'ятирічного автора. З очевидних причин.
Alexander Kupriyanchuk wrote: Що ж стосується Вашої пропозиції «давайте спробуємо виділити основне», то наскоком це не напишеться. Краще, за порадою пані Рити, свої думки «відставити на «витримку». Два-три тижні» . Треба ж запозичувати досвід "зовсім "дорослих" колег.
Приймається. Звісно, по змозі.
Alexander Kupriyanchuk wrote: І далеко не "все є в підручниках" (як написано вище)! Ні в наших, ні в їхніх... Підручники, в яких все є, годі й уявити. А свої писати якщо й варто, то через років 30 .
Підручники і першоджерела з філософії, історії, літературознавства, країнознавства. Вміння читати різні підручники/джерела правильно, робити власні висновки, відчувати мову (краще обидві), мати інтуїцію взагалі, не дубіти душею і не млявіти розумом. Тоді в підручниках можна побачити все. Навіть те, чого автор підручника в ньому не писав. А інакше для чого оце все? Щоб грошики художнім перекладом заробити? Не цікаво.
[Edited at 2010-03-15 22:06 GMT]
| | | | | "Я-є-батьком-кретина"– це-є-банальний-жарт?(само)іронія? | May 23, 2010 |
Наступна дещиця знову про українське бачення художніх перекладів, причому з тієї ж французької.
Отже, читаємо "Елегантну їжачиху" ("L'élégance de l'hérisson"). Це бестселер у Франції, Бельгії та інших країнах. По всьому світу продали більше 1 мільйона примірників... Перекладають... See more Наступна дещиця знову про українське бачення художніх перекладів, причому з тієї ж французької.
Отже, читаємо "Елегантну їжачиху" ("L'élégance de l'hérisson"). Це бестселер у Франції, Бельгії та інших країнах. По всьому світу продали більше 1 мільйона примірників... Перекладають - аж гай шумить!
І в нас щойно видали і вже продають.
Е б'ян, "L'élégance de l'hérisson"="Елегантнa їжачихa". Чи все ж краще було б а ля Мюріель Барбері і дослівно, "ЕлегантнІСТЬ їжакА" ?!
Головна героїня мадам Мішель, мабуть, сама б не погодилася на те, щоб "захопити" собою назву і так ВИТІСНИТИ з неї шукану "елегантність". Та й сама сама Мюріель Барбері проти була б...
"L'hérisson élégante" у зворотньому перекладі виходить? чи як? Кель пассаж! Щось не дуже звучить. Особливо після того, як книжку прочитати. Втім, читається дуже легко, дякуємо. Проте...
О ля-ля, є й інші місця, де ота вигадана "Їжачиха" трішечки не "елегантно" колеться. Ще більше, ніж "Пан Я-є-батьком-кретина".
Виходить, маємо мовний стиль мало не "жежен" (мон дьйо! -- це, виявляється, клошарний) в елегантно-вишуканому напіваристократичному шістнадцятому окрузі, вуаля? чи що?
То "Я-є-батьком..." – пардон, мадам – це-є-банальний жарт? Сподіваюсь, це є небанальна іронія (самоіронія? Тоді - шарман. Але ж треба, тра було попередити – мо', натякнули б, як Ви вмієте, на попередній сторінці. Або ще якось…).
Дійсно, переклад подекуди не схожий на оригінал, хоча слова і побудова речень підозріло схожі. Є місця, де можна - буквально - "ридати, як мокра Марія Магдалина"... Се ля ві... Алегорії та східний символізм взагалі важко перекладати, ще й коли так багато напівтонів, - так само, як багато жителів квартир у будинку, за яким наглядає вахтерка. Час нам вже їздити й в Японію на семінари та до мадам Барбері (вона тільки там, схоже, і може жити), а не лише в Бельгію з Голандією та Францію.
Читали й огляд. Багацько вбивчої критики, особливо про "гастрономію для палацу" (і це з "avoir le palais fin" або "flatter le palais").
Проте є в українській книзі й дуже сильні та виразні місця, а ля 90-ті, коли перекладачці платили премії у франках, а не гонорар у гривнях.
Автор прозаїк, але перекладач часом так вправно каже про всіх її "заєк", що піднімається до співавторства, як у віршах.
Так що навряд чи "Їжачиха" -- це ще одна катастрофа а ля "Хіросіма, любов моя", заглемездана за рецептом "розумний словник".
Думаю, авторці рецензій слід самій попрацювати редакторкою художніх перекладів. Або й більше самій працювати з перекладами і перекладати -- на щастя, з французькою жити легше завдяки хоча б французьким і бельгійським грантам.
І її прискіпливість, можливо, здобуде вищу винагороду, ніж на сайтах для широкого загалу, де її останнім часом в основному лають (не прочитавши рецензований твір) і навіть пишуть, що "у рецензента із рота летить жовч" і рецензії "написано жовчю".
Пардон! Як на мене, "жовч" не варто плутати зі звичайним проявником! "Зла" рецензія - це найкраща і найкорисніша рецензія. Якщо можете її спростувати - пишіть, а ні -- то подякуйте і зробіть висновки, а галасувати просто так ні до чого. "Санітари лісу" для перекладачів потрібні не менше, ніж самі перекладачі. На те в ріці й щука, щоб червонопірки не дрімали! І плітки теж
Хоча й саму останню рецензію слід було вичитати принаймні в одній-другій місцині. Обвинувальні вироки слід вичитувати значно ретельніше, бо це жанр серйозний, не якесь там блогерство...
Отож маємо, що маємо: а ля гер ком а ля гер. Мо', дарма шановні пані й публіка навколо них аж так зчепилися (можливо, про людське око, без дійсного наміру знищити опонентів)?
Читачі-бо мають мають світовий бестселер, перекладачі, критики й літературна публіка -- ще одну добру злу рецензію. Усі щось мають (і дають один одному): хто працю, хто чтиво, хто розвагу, хто роботу з помилками, а хто -- з власним "розумним словником". А загальна-то справа зрештою лише виграє Нехай система працює - у нас все ще така населена і все ще освічена країна, а перекладають відносно мало, а добре - ще менше.
Так що читачі мусять читати, особливо після бійок-розбірок, перекладачі -- перекладати, рецензенти -- рецензувати, а видавець -- готувати наступне видання, звичайно, взявши обидві сторони в долю
[Edited at 2010-05-24 09:42 GMT] ▲ Collapse
| | | | | Pages in topic: [1 2] > | To report site rules violations or get help, contact a site moderator: You can also contact site staff by submitting a support request » Ще про художній переклад - бельгійське бачення | Trados Business Manager Lite | Create customer quotes and invoices from within Trados Studio
Trados Business Manager Lite helps to simplify and speed up some of the daily tasks, such as invoicing and reporting, associated with running your freelance translation business.
More info » |
| | Wordfast Pro | Translation Memory Software for Any Platform
Exclusive discount for ProZ.com users!
Save over 13% when purchasing Wordfast Pro through ProZ.com. Wordfast is the world's #1 provider of platform-independent Translation Memory software. Consistently ranked the most user-friendly and highest value
Buy now! » |
|
| | | | X Sign in to your ProZ.com account... | | | | | |
Login to reply/comment 
Translation news in Ukraine
