Mobile menu

Pages in topic:   [1 2 3 4 5 6 7 8] >
Off topic: Сучасна українська поезія
Thread poster: Jarema

Jarema  Identity Verified
Ukraine
Local time: 12:08
Member (2003)
German to Russian
+ ...

Moderator of this forum
Jul 15, 2005

Чому би й ні?

Для початку Роман Скиба.

АЛЬБА

Забулькав чайник – Аврора згасла.
Достиг сніданок – а Ви ще мертві.
Канапка впала до неба маслом,
Бо що канапці – закони Мерфі…
На вибір кава і склянка соку.
Собаки Ваші Вам лижуть скроні.
Хто Вам художник – той вже високо.
А ті, хто поруч – усі сторонні.
Пульсують тіні. Прокиньтесь, пані!
Ваш профіль глибшає на портреті.
Ковтнули голос півні парканні,
Забувши, зайві вони, чи треті.
Не бійтесь, пані – Ваш ангел з Вами…
Пролийте каву на жертву ранку…
І, ледь торкнувши віконні рами,
Зефірний трепет пройме фіранку.

----------------------

Двадцять крапель Валерії

Повісь у кімнаті її кароокий портрет.
Провітри кімнату на тисячу років вперед.
Плиту запали від статичного струму долонь
І чайник пузатий постав на зелений вогонь.
Коли закипить, то вона неодмінно прийде.
Не ангел, не відьма - бо ще не літала ніде.
Волосся розпустить і лишиться в тебе на чай.
Дай цукру до смаку, лише окомір не втрачай.
Засмаж їй яєшню і бутер на брод намасти,
намисли їй крила - почнуть похвилинно рости.
Лиш сіль не просипли, вона так нагадує ртуть.
Мітли не показуй - окрилені хат не метуть.
Чудний, хто не чує. Та в чуда окремий закон.
Натягне балетки, жбурне чобітки на балкон.
Ледь ступить на килим, і руни його - мов трава -
скуйовдяться й пирснуть тим вітром, що штори зрива.
Обачний, хто бачить. Пробачиш йому, а тому
прихилиш коліно, іскристу зав'яжеш тасьму.
Завихриться танець, здіймуться туніки краї...
Цей хвостик із бантом - вінець до бароко її...

-----------------------

Із серветкової лірики

Клапоть I

Тут рай для пацючків - а ви їх боїтеся.
Підземна (неземна) кав'ярня без вікна.
Не істина, лишень смішна потворка Нессі
плюскочеться на дні у келиху вина.
А блики нетривкі, а тіні все густіші,
за мене не платіть, бо Ви і так сумна,
поети всіх віків мої писали вірші -
я нині п'ю в кредит на їхні імена...


Клапоть II

А ми з тобою - нерозлийкава.
Тому й барвумен до нас ласкава.
Тобі розчинну, мені в зернятках.
І неодмінно - в одне горнятко...




[Edited at 2005-07-15 18:52]


Direct link Reply with quote
 

Jarema  Identity Verified
Ukraine
Local time: 12:08
Member (2003)
German to Russian
+ ...

Moderator of this forum
TOPIC STARTER
Костянтин Москалець Jul 25, 2005

Повторний час
Цю тишу можна краяти ножем.
Вона - достигле яблуко достоту,
І хризантема присмерків, природа,
Яка цвіте, блукаючи між полум'ям та сном.

А іншими словами - то є тема,
Яка продовжує лунати і тоді,
Коли відгомоніли інші теми,
Коли натомлені музики розбрелися по кав'ярнях,
І, затиснувши, кофри поміж ніг,
Смакують вина прохолодні та пліткують.

Цю тему можна різати ножем,
Коли безлюдна філармонія тече
У потойбічні вулиці, у час
Розлучених коханців та героїв,
Що, не сягнувши чину, в забуття
Поволі опадають і лежать там,
Немов метелики намоклі у квасолі,
Пригнічені тоталітетом тиші,
Але живі, бо все ще рання осінь,
І божевільний - німець та філософ -
Учив колись, що є повторний час.

Приготувавши свіжий чай, ти забуваєш
Про золотий ланцюг недолі. Ти живеш
Так високо, що вже поняття меж
Не є придатними для вжитку, для розмови, -
Всі вимагають неповторності, авжеж;
А ти повторення бажаєш і віднови.

***

Історія троянди та снігів
Була не дуже довгою, одначе,
Зумовила вона і нашу вдачу,
І вічну долю страчених богів,

Летіли з опівнічних берегів -
І на пелюстках танули гарячих,
Ці дотики, осмислені і зрячі,
Коханців та смертельних ворогів.

Якби не ця краса неподоланна
І не жага самозаглади плавна, -
Уже б давно здійснився Суд Страшний;

Та Господові хто накаже: "Годі!" ? -
І сипле сніг, пречистий, запашний,
І вічний хрест буяє на Голготі.

***

Полагодив годинника старого,
Давнішнього причетника чувань,
Милуюся чергою коливань,
Що маятника водять золотого.

Нарешті це триває досить довго -
Прозорий час утрати сподівань,
Байдужості до всіх на світі знань
І тихої довіри до простого.

Коротшають повільно гожі дні,
Видовжуються тіні на стіні,
Один за одним коники зникають;

Обітована міниться зоря,
Та вже ніхто нічого не чекає
У падолисті дат календаря.

***

1.Ти втретє цього літа зацвітеш
Такою квіткою тендітною п’янкою.
Кімната втратить риси супокою,
Бо речі увійдуть у твій кортеж.

2.Обернеш пил на срібло і кришталь,
Наділиш тіні здатністю до тліну.
Одна із пелюсток розсуне стіни.
Ти – даль, і подолаєш іншу даль.

3.В людей уже нема своїх святинь –
Ти можеш стати першою, одначе
Знай, біля тебе жоден не заплаче,
І пам’тай два дні всього цвісти.

4.Ти втретє цього літа зацвітеш
Такою квіткою тендітною п’янкою.
Кімната втратить риси супокою,
Бо речі увійдуть у твій кортеж.




[Edited at 2005-08-12 20:04]


Direct link Reply with quote
 

Jarema  Identity Verified
Ukraine
Local time: 12:08
Member (2003)
German to Russian
+ ...

Moderator of this forum
TOPIC STARTER
Олена Гаран Aug 6, 2005

Спить озер омріяна величність
У обіймах юної весни.
Кожен день —
нестримна блискавичність,
Кожну ніч — правічно дивні сни.
Кипариси сині, нетутешні.
Нахилився вітер до води.
Хуртовина білої черешні
Замела віршів моїх сліди.
Закотилась місяця підкова.
Закружляло сонце із дощем.
Відпливає в тишу кожне слово -
Білим паперовим кораблем.


* * *
Стоголосий день не має дна.
В небі глибина - дедалі глибше.
Просто неба мостять гнізда вірші -
Раз в житті трапляється весна.
Чорні гори - сивий сніг сторіч.
Чорне море в горщику із глини.
Танцювали з хвилями дельфіни.
Стоголосий день. - стоока ніч.
Я рахую крихти на долоні -
Чорний хліб. Мов спогади сумні:
Дві сосни - скляні і мовчазні.
І - діждалась: білокрилі коні.


* * *
Тихий, скривджений час
За лаштунками мрій —
Він ще прийде до нас
Довгим плином подій.
На долоні весни
Сніг тополі зів’яв.
Час ввірвався у сни —
Барви осені вкрав.
Світ напивсь досхочу,
Вже краплинок не треба.
У хвилинах дощу
Потонуло крайнебо.
Ми ловили пташок
В час достиглого жита.
Подивись, хто прийшов?
Час вже хліба просити.

* * *
Тиша.
Терпіння.
Туман.
Обрій чекання в очах.
День — усвідомлений жах.
День —
дивовижний
дурман.
Попіл.
Примари.
Полин.
Всесвіт чекає богів.
Рветься життя з берегів.
Хлюпає
хвиля
хвилин.

***
Осінь смутку прийшла до себе.
Вже колодязні журавлі
Поблукали журливим небом
І схилилися до землі.

Ще лягає промінчик сонця
На розгойданий зойк воріт.
Хата мружить свої віконця,
І пильнує премудрий кіт.

Свій вишиваний шлях тривога
Переказує рушникам.
Біла церква, забута Богом,
Задивляється вслід птахам.


НАД ПОЛОНИНОЮ

Я вимрію цей день
осінніми очима.
Вітражне скло небес.
І цей стрімкий політ.
Мій жовтий кінь в траві
метеликом розтане.
І яблуня зітхне –
і зронить стиглий плід.

Злетить один листок,
впаде найкраща зірка,
Щоб сто моїх бажань
здійснились восени.
Блукатиме по снах
зажурена сопілка,
Отари золоті
стікатимуть у сни.

З вишиваних снігів
злетять у небо квіти.
І краплями дощу
постукають у дім.
І щоб чиясь душа
торкнулася трембіти,
Печаль гірських дерев
вогнем прошиє грім.


Direct link Reply with quote
 

Jarema  Identity Verified
Ukraine
Local time: 12:08
Member (2003)
German to Russian
+ ...

Moderator of this forum
TOPIC STARTER
Галина Хмільовська Aug 12, 2005

Всміхнулась осінь віями дерев.
Зронила непомітно сльози щастя.
Цей сум пречистий щойно лиш почався!
А біль у серці цвяшками дере…

Іще не розписали журавлі
Печальними автографами небо.
І срібнопавутинові жалі
Вуаль не загубили вересневу.

Іще бринить мелодія медів…
І день такий - що хочеться літати!
А сад парчеві ризи вже надів, -
Осінню службу править коло хати.

*****

Сьогодні серце просить небуденності.
Сьогодні воно проситься в політ.
Мереживом терпкої незбагненності
Струмить душа і піниться, мов цвіт.

Не треба слів! Тепер мені не боляче.
Вже вимита від бруду чорних літ -
В обіймах щастя волошково-сонячна -
Струмить душа і піниться, мов цвіт!

І я, мов брунька, соками розбуджена,
Пелюстки серця простягла у світ,
Щоб ти, Вкраїно, гнана і паплюжена,
В обіймах щастя пінилась, мов цвіт!

*****

Наш чорний вік вже добіга кінця.
Щаслива мить початку настає.
Дванадцять б'є! Спалахують серця!
І щемно так зозуленька кує...

Все, що було, відчалило навік.
Все, що пекло, у пекло потекло.
Прощальні дні розчавлені, як скло.
Не встане на крило
наш чорний вік!

Звір атомний не викраде сонця!
Біду не збудить, горе не здійме
І не позбавить батьківських імен, -
Двадцятий вік вже добіга кінця!

Дванадцть б'є! Ми з Долею - на Ви.
У келихах надія виграє!
За вікнами - салютом! - вік новий
Вітає люд! Зозуленька кує…


*****

Крилатий коню, витопчи мій слід!
Всі вірші, до останнього рядочка!
І не вертайся до моїх воріт.
Я закопала вишиту сорочку…

Сама її до ями віднесла,
Зірвавши з тіла разом із душею.
І попливла, як човен без весла,
Моя душа - і вишиванка з нею -

У чорний морок…Світ отетерів…
Ні пари з уст!
Штормило ж - на всі балли!
Лише чіплявсь чорнобильський пирій
За руки, що могилу загрібали.

Що ж, Україно? Вже і я - вдова.
Бо схоронила найвірнішу мрію…
Не всі слова - полова!!!
Є слова,
Вже без яких я жити не зумію.


Direct link Reply with quote
 

Jarema  Identity Verified
Ukraine
Local time: 12:08
Member (2003)
German to Russian
+ ...

Moderator of this forum
TOPIC STARTER
Григорій Чубай Aug 12, 2005

Коли до губ твоїх лишається півподиху,
коли до губ твоїх лишається півкроку —
зіниці твої виткані із подиву,
в очах у тебе синьо і широко.

Щось шепчеш зачаровано і тихо ти,
той шепіт мою тишу синьо крає!
І забуваю я, що вмію дихати
і що ходити вмію, забуваю.

А чорний птах повік твоїх здіймається
і впевненість мою кудись відмає.
Неступленим півкроку залишається,
півподиху у горлі застрягає.

Зіниці твої виткані із подиву,
в очах у тебе синьо і широко...
Але до губ твоїх лишається півподиху,
до губ твоїх лишається півкроку.

***

І знов нестерпно тихо настає
якась чужа зухвала веремія,
де тінь моя мене не впізнає,
де голос мій — і той мені чужіє.

Я там мовчу. Задихано мовчу.
Я там слова навшпиньки обминаю.
Мов хрест важкенний, душу волочу,
і сам себе на ньому розпинаю.

Я там мовчу. Приречено мовчу
під тихим криллям втомленого дому
і знов свічу мовчання, як свічу,
за упокій собі ж таки самому.

...Дощу предовгі пальці на шибках
заграють щось достоту, як музики,
що й звідкілясь прийде до мене страх
поглянути, чи став на грані крику.

Та він лиш мить торкається плеча
і геть іде, не взявши ані звуку,
і знов моє мовчання, як свіча,
пооддаль слів блукає тихоруко.

Над ним небес дірявий балаган.
Над ним пригасле місячне багаття...
Та цілий гурт немовлених благань,
які все більше схожі на прокляття.

***

Таємна тиш вечірніх перевтілень,
заснулі гомони когось спросоння кличуть.
І вже проміння біле відлетіло
на тиху втому тихого обличчя.

На тиху втому, начебто додому.
На тиху втому, начебто за обрій.
І незабаром стане вже відомо,
які із тіней злі, які з них добрі.

Когось вони до ранку возвеличать,
когось покинуть ночі на поталу...
До безголосся стишилось обличчя —
воно іще не відає, що сталось.

Чом тінь весела ходить за журбою,
чом тінь зорі приємле чорне тло...
Лице іще лишається собою,
воно іще від себе не втекло,

воно ще повне щирості і віри,
воно ще повне сонячних прощань,
воно ще не шукає тіні звіра,
щоби когось лякати з-за куща.

Моє ти біле личенько дитинне,
покинь той промінь — тінь собі візьми.
Велику тінь. Могутню і картинну.
І мниму велич викрій із пітьми,

і наостанок стишено послухай,
щоб маскарад відчуть уже сповна,
як поночі дзижчить велично муха,
що має тінь сіамського слона.

***

ДОН КІХОТ

Дарма, дарма, що злинули віки,
що на кольчузі потьмяніли діаманти —
та знов тебе несе на вітряки
бажання слави, зване Россінантом.

Воюй, воюй із ними і забудь,
що справжні кріпості існують ще на світі.
За подвиги достойну вознесуть
тобі хвалу в двадцятому столітті.

Тут зрозуміють лицарський порив,
тут зрозуміють, звідки ти і хто ти...
Хоч на землі вже мало вітряків,
зате на ній багато донкіхотів!

Вітряк задумливо осмислює свій рух.
Надвоє переламується шпага.
Тож грайся у безумство одчайдух,
тоді й повірять, що у тебе є одвага.

Тоді вже в орденах у тебе грудь
і вже на плечах в тебе позолота...
І всі тебе героєм назовуть
й ніхто не зважиться назвати...
донкіхотом.





[Edited at 2005-08-12 20:06]


Direct link Reply with quote
 
Vassyl Trylis  Identity Verified
Local time: 12:08
English to Russian
+ ...
Ох, Яремо, спасибі! Aug 22, 2005

Та після нашого хорового, з солістами й ансамблями, голосіння з приводу й навколо українського жаргону я ніби в чисту річку вступив.
І що мені до того, що десь якісь бабусі чи проффесори сумніваються, чи існує українська мова. Після таких (сучасних таки!) поезій ту бідноту безпросвітну можна й пожаліти. А от що з нашою рідною біднотою (т. зв. комнезами) робити - все не доберу...
Як гарно, що є така поезія і що є така мова, якою ця поезія співає.


Direct link Reply with quote
 

Jarema  Identity Verified
Ukraine
Local time: 12:08
Member (2003)
German to Russian
+ ...

Moderator of this forum
TOPIC STARTER
Юрій Андрухович Aug 22, 2005

Цикл "Індія"

1

Індія починається з того, що сняться сни
про виправу на схід. І вони сюжетні, вони –
наче фільм, по якому блукаєш героєм-зухом.
Просто чуєш сурму або ґонґ, або дзвін води,
або голос, який шепоче: “Устань і йди!”,
але ти не певен, чи серцем почув чи вухом.

Індія – це не зовсім півострів. Це материк,
що межує з Нічим. Ані атлас, ані словник
не враховують факту, що світ оповитий Нілом.
Що зірки на небі – це, власне, одна з вистав
у театрі Бога. І, видно, час не настав –
площину нам легше вважати кулею. Тілом.

Ми вважаємо кулею те, що лежить, мов корж.
Але ти, почувши різке й наказове “марш!”,
добуваєш меча і рушаєш на схід, аби вмерти.
І лаштуєш загін веселих та злих зарізяк,
і вони в поході співають приблизно так,
як ангели у небі нічні херувимські концерти.

Площина – це пустелі й царства, хребти, міста,
над якими лишень атмосферна густа висота
в сім ворожих небес, – і яка з них розрада чи манна!
Тільки втративши коней і друзів, увесь обоз,
виноградною впертістю кручених, битих лоз
ти проб’єшся туди, де доречне слово “рахманна”.

2

Марко Поло казав неправду, коли
запевняв, нібито мули, воли, осли
над проваллям пітьми і тібетом імли
привели його далі на схід – до Китаю.
Шлях його, безперечно, – то блуд петлі.
Марко Поло, певно, спав у сідлі.
Адже далі на схід немає землі,
адже Індія – це межа, це те, що скраю.

Про який там схід можна казати, якщо
є стіна, за якою – велике й німе Ніщо,
і Воно не любить нас не знати за що,
як здається нам, бо насправді Воно ніяке.
Так що тут зупинка для прощ і пущ,
і останній камінь, і дощ, і кущ,
і тому гординю в собі розплющ –
ця стіна не з тих, які беруть зарізяки.

Ця стіна – це примара така, об яку
розсипається Азія з її масивом піску,
розбиваються валки всі об неї, стрімку,
а над нею вже інший вимір: там Бог, світила.
Але ти приблуда, і доля твоя така:
мандрувати вниз, поки тече ріка,
поки віриш: на світло, немов з мішка,
можна все-таки вийти. Ціною дурного тіла.


3

Увійшовши в хащі, де повно птиць,
уяви: природа – майстерня Бога,
по якій блукає твоя знемога.
Все, що можеш ти, – це упасти ниць.

Невблаганна зелень зійшла, як мор,
як потоп, як піна, слизька на дотик.
Ці рослини горді. Вони наркотик.
Ці рослини схожі на хор потвор.

“Але що там зелень! Вона – це тло
для рептилій, гемонів. Я вбираю
це гниття, цю розкіш – праобраз раю,
де не все збулося й повсюди зло”.

Ти, що маєш меч і до нього дух
у спасеннім тілі, рубай, мов Юрій,
розпанахуй гемонів, ґарпій, фурій,
розтинай пітонів, немов ропух!

Бо якщо вже тут збожеволів Бог
і вінцем творіння цей бестіарій,
де яріє регіт чортячих арій, –
ти повинен цим падлом встелити мох!

Ти повинен вийти з хащів, поки
над тобою Пані Ясна пребуде.
Ти, що світло маєш в очах приблуди,
мусиш вийти на срібло. І навпаки.

4

Звичайно, що ріка тяжіє тільки вниз,
повільна і в’язка, немов рослинний слиз,
коли твоя рука багром тримає спис.
І дивишся в ріку, і бачиш не рибин,
не мушлі на піску, що світяться з глибин,
не лілію тяжку і ясну, мов ясмин.

А бачиш, мов у сні, своє лице в ріці –
самотність у човні, з жердиною в руці,
своє лице на дні і рану на щоці.

На берегах цих вод живе химерний люд:
покручений народ впав на рівнину тут.
Ти зажадав – і от поглянь на цих паскуд!

В них тисячі принад: копитця, мов у кіз,
кохання через зад, а їжа через ніс,
у них немає “над”, у них темніє ліс.

В них черева, мов льох, а їхня кров – узвар,
в них дух, як мова, всох, в них мова, як в татар,
в них шестирукий бог і довгорукий цар.

Хто розв’язав цей міх і випустив на світ
знічев’я, мов на сміх, цих власників копит,
хто дав їм для утіх жадання бути “під”?

Захищений плащем, тримаючись багра,
пливеш крізь рев сурем з-під серця і ребра
туди, де вхід в Едем. І в пекло теж діра.

5

Повсюдна присутність у хащах тритонів, драконів,
ґрифонів, піфонів і те, як шаліють коти,
обернуті в духів, поява комет і циклонів –
ознаки, що дихає пекло десь поруч. І ти
знаходиш цей отвір, ступаєш у сморід і морок
і йдеш над вогнем. І хитаються ветхі мости,
і хто його знає – чорти і хорти, і хвости.
Хрести себе, знай, ненастанно – сто сорок по сорок
разів. Ця виправа для тебе воєнна,
за піхви меча і за лікті хапає геєнна,
за поли плаща, і за плечі, і чуєш: “Плати!”
Гей ви, там на небі, поглухли?!

Святі з висоти
втручаються рідко в перебіг подій, але вчасно.
Ангели женуть, як воскреслі пілоти – по три,
а то і по п’ять, і по сім, і цвітуть непогасно
мечі в них і крила, й тебе визволяють з діри,
і сад задля тебе розгорнуто вздовж вертикалі:
дерева все вищі, птахове все ближчі й дари
щоразу солодші, вагоміші. Це прапори,
тимпани, тюльпани й так далі, і книги в перкалі,
і кисень, і мед, і так далі. І ти, над земною
поверхнею піднятий все-таки, над площиною,
і вже не вернешся, хоч кров’ю зійди, хоч згори!
Тобі залишається рівно світити згори.

***

Трава

трава на камені вона
вночі шумить у ранах дому
і лугом дихає стіна
рослинне тіло в кам'яному

і ми так часто не спимо
і видивляємо впівока
як з того боку крізь трюмо
трава зітхнула мов затока

вганяючи коріння клин
у ці крихкі тріскучі плити
запасти в усмішки щілин
триматись каменя і жити

за крок від рейок і коліс
вона протне розсохлі рами
висока й чиста ніби ліс
трава яка прийшла за нами

***

Доктор Дутка

Доктор Дутка, що знав дев’ятнадцять мов
(а якщо з діалектами, то двадцять чотири),
відбивав цілий світ, ніби давнє трюмо,
і судився з онуками за площу квартири.

Доктор Дутка, що мав п'ять казкових кімнат
у сусідстві із власником промислу шевського,
в тіло дому вмурований був, мов атлант,
з бородою білою, як у Грушевського.

Доктор Дутка, що жив по пахких словниках,
із балконом у сад, у бузковість і вогкість,
і солодку траву, всю в живих слимаках,
доктор Дутка, мов жінку, кохав Одинокість.

Трохи згодом, на схилі розтрачених літ,
опинився в мішку з безпорадністю птаха.
Це тоді він світіння почув на чолі
і за ширмою спав, наче ангел на цвяхах.

І тріщали креденси, крісла. І горіх
стародавніх епох усихався найдовше.
Скільки чорних панчох, капелюшків і бліх!
Попіл сипався з книг, налипав на підошви,

вилітали в непам ять за вітром слова,
у колодязях мови робилось діряво,
та світила, мов люстра, стара голова,
і шумів амариліс – кімнатний диявол.

Врешті судді сказали, що справа пуста.
По лікарні ще й досі літають обрізки
слів, що він вимовляв і на волю пускав
рятівні суголосся, либонь, ассірійські...


***

З циклу "Фотоетюди"

Етюд серпня

серпень жарінь розпашілого глека
жовто спахнули дахи і портали
книга яку неуважно гортали
раптом сліпучо заквітла мов спека

серпень ріка невимовне солодка
плинуть будівлі старої сецесії
чиста й тонка світляна поволока
вкрила дерев полудневі процесії

серпень моя невблаганна ідилія
теплого воску олійна держава
вулиця скрипка соната неділя
гостра як жала

тривожна

тужава


***

Астролог

У нього палка потреба,
у нього жадання слізне:
окраєць нічного неба
піймати у фокус лінзи…
Бо він живе на горищі,
а там сутерени вищі:
у сутінках — мерехтіння
і сонце межує з тінню.
Він дивиться тільки вгору,
і небо лоскочуть вії,
коли в полудневу пору
від кухні смаженим віє.
Над містом літають птахи,
а поруч із ними «ахи»,
коли роззявлять на площі
голодні роти бідолахи.
Земля собі пілігримить,
кружляє собі й кружляє,
а хтось нові пелерини
на осінь собі замовляє —
а він живе на горищі
(там зимно, там вітер свище),
але насправді з горища
небесна ковбаня ближча.
У нього маєтків немає —
згори в декольте заглядає,
а в місті вічність минає
не так, як він загадає.

(Балконне крило ажурне
й сентиментальне, мов танґо,
обжив бароковий янгол —
створіння пухке й безжурне).
І взявши голову в руки,
він крикне собі з розпуки:
«Чого я марную роки?!
Візьму попід руку Юзьку,
піду в пивничку на Руську,
забуду святі мороки!
Забуду святі мороки…»




[Edited at 2005-08-22 10:06]


Direct link Reply with quote
 

Jarema  Identity Verified
Ukraine
Local time: 12:08
Member (2003)
German to Russian
+ ...

Moderator of this forum
TOPIC STARTER
Марина Брацило Aug 31, 2005

Навколо вогні і роси,
Полум’яний пломінь світання.
У сонці заплутались коси.
В легкому серпанку і боса,
Я — бранка Кола Чекання.

Від Батька в свої долоні
Я дар прийняла незнаний,
Мов стала на край безодні:
Віднині й довіку — в полоні
Того, що колись настане.

Отак і шукатиму крила
До часу судної плати —
Прозора містична Сивіла,
Із полум’я власного тіла
Народжена, щоб чекати.

Хай полумя це міднокосе
Вмирає — воно пізнання
Прийдешнім вікам приносить.
А я — у серпанку і боса —
Лиш бранка Кола Чекання.

***

Давно-давно ця казка відцвіла
Епічним твором, сповненим тепла.
Невже я маю вічно пам’ятати
Минуле сяйво, втомлену кімнату
Свою трагічно-радісну посвяту,
Різдвяні дивоцвіти серед літа,
Останні вже і висушені квіти,
Зелену пам’ять зустрічі у сні,
Естамп дерев у темному вікні,
Народження любові і зневіри,
Крихкі і невагомі сувеніри —
Останні, ще залюблені, слова?
Вони померли. Я — іще жива.

***

Судома в’ється на вустах —
Вуста пручаються, готові
Сказати “ні”, сказати “так”,
Або не мовити ні слова.

В очах багаття мерехтить,
І сумнів плавиться в багатті:
Чи то затятись,
Чи зректись,
Чи просто
Вмерти на розп’ятті?

***

Важка рука лягає на плече —
Так тільки час нагадує про себе,
Народжуючи з пам’яти потребу
Ридати тяжко, мов віолончель

І схлипувать без жодної сльози,
І бачити, як мляво плинуть руки
В солоному дощі брунатних звуків
Із призвуком останньої грози,

І знати, що дощі вмирають теж,
Що музиканти втомлено змовкають,
Що Одісей покине Навсікаю,
Бо Пенелопа в пам’ять проросте

***

ГЛИНЯНИЙ ЕТЮД

Вже сонце повертає на сумне,
Зриває листя — свій єдиний спадок.
І усміх дня виліплює мене —
Покірну глину в пальцях листопада,

Обпалює на чистому вогні,
Занурює у сутінки і світло,
І я стаю теракотою днів,
Настояних на попелі і вітрі.

Нехай мені за холод доріка
Останніх хризантем прив’ялий кетяг,
Але в моїх здригається руках
Прозорий стан осіннього букета.


Direct link Reply with quote
 

Jarema  Identity Verified
Ukraine
Local time: 12:08
Member (2003)
German to Russian
+ ...

Moderator of this forum
TOPIC STARTER
Мойсей Фішбейн Sep 8, 2005

***

…І вже вуста судомою звело,
І прийняла душа неопалима
Розпечені горби Єрусалима
І Києва обпалене зело.

О крапелько, промінчику, бджоло,
Перлинко, доле, о напівнезрима, —
Мого буття недоторканна рима, —
Солодке і розвогнене жало, —

Благослови, хай лишаться мені
Юга понад скорботною Стіною
Й понад Рікою схили весняні.

Благослови, хай лишаться зі мною,
Допоки йти дорогою земною,
Допоки є ще спогади земні.


***

Де погар німота оповила,
Де німотою пригасило присок,
Де тільки тіні спалених колисок,
Де на стежках полин і ковила,

Де на межі пустелі йдуть сніги,
Де на межі снігів пашить пустеля,
Де сиротіє батьківська оселя, —
Там я шукаю сили і снаги.

Цей довгий шлях, цей моторошний спомин.
І світиться мені поміж розломин
Твоя рука, і я до Тебе йду,

А Ти десь там, десь там, поза водою,
Там, де Ріка проміниться бідою,
Там, де несила відвернуть біду.

***


Я дивні снива часом пам’ятаю.
Я пам'ятаю, як ми йшли з Китаю
Провулками кривими Садгори,
У Чернівцях чекав на мене тато,
Було повітря променем розтято,
У груди нам періщили вітри.

Китай мовчазно дивиться у спину,
І не дійти до тата й до жасмину,
Що світиться у глеку. Я кричу,
Кричу, кричу і все-таки вертаю
До темного, безмежного Китаю,
Кричу й вертаю, плачу і кричу.


***

У цій весні, навальній та зухвалій,
Бузкова злива, літепло конвалій,
ПовеликОдня злагода, зітри
Чужі слова з Парижа, з Відня, з Вільна,
Коли згори в аорту рине звільна:
“… гроза… Дніпро… вертаннячко… вітри…”

***

Юга колихлива довкола вола,
Довкола долини, довкола дороги,
Довкола розколин, дорога вела
До світлого тла, колихалися роги,
Пливло видноколо, суха ковила
Його лоскотала, солона луска
Вгортала дорогу, тоді в огортанні
Здавалось волові, долина пласка,
Долина сліпуча, півтони гортанні
Знаходили прихисток, тінь колоска,
Попереду мріли покручений шов
Посохлого річища, спалена крона,
Здавалось волові, допіру пройшов
Цією долиною Бог виногрона,
У тливі зникали сліди підошов,
Сяйнуло, сліпуче осяяло двох,
Долину, вола, що плуганився кволо,
Де коло розколини чортополох,
Коли окропив колихке видноколо
Цей Бог виногрона, заклечаний Бог.

***

Прозору тінь передніч перетну,
Тремке свічадо, необоротну,
Недоторканну лінію пташину,
Спогадуючи Місто на горі:
Двори, дахи, бруківку, димарі,
Осоння, зливу, літепло, шипшину,
Суницею мальовані роки:
Метелики торкалися руки,
Зело слова зволожені відкрило,
Джерела споглядали чужину,
І голос… голос… не наздожену…
Далекий голос… пісня про вітрило…


Direct link Reply with quote
 
Vassyl Trylis  Identity Verified
Local time: 12:08
English to Russian
+ ...
Молоді поети: Sep 13, 2005

Богдана Сахно. Осіння вишиванка

Вишивають гладдю журавлі
Дощового неба скатертину,
Вітерець безжально до землі
Нахилив пожовклу горобину,

Оселився дощик на гіллі,
Облітає айстра пелюстками,
Вишивають небо журавлі
Чорними і білими нитками.



Ярина Черняк

***
Ніхто не вірний Україні
так, як слово.
Ніхто не вірний Україні
так, як пісня.
Ніхто не має права говорити,
Що Україні в душах наших тісно.
Ніхто не має права говорити,
Що України вже нема на карті.
Ніхто не має права зневажати:
Ми України покищо не варті.


Direct link Reply with quote
 

Jarema  Identity Verified
Ukraine
Local time: 12:08
Member (2003)
German to Russian
+ ...

Moderator of this forum
TOPIC STARTER
Тарас Федюк Sep 19, 2005

Ти колись прочитаєш це.
Знов холодний циклон з Росії.
Упадуть на твоє лице
відблиск слів і господні вії.

У "Корчмі" що таки - корчма,
де і зараз усе погано,
ти мовчала мені двома
золотими, як лід, губами.

І летіли над стіл птахи
часом - пальців, а часом - диму,
і сміялись легкі гріхи,
і так легко з такими ними.

Обірвалось, як не було,
бо і що там було крім кави.
Замітало корчемне скло
золотими, як лід, снігами.

Я не знаю тепер, де ти.
Пахне воском різдвяна меса.
В кришталевій - до самоти -
попільничці горить адреса.

Зеленіє в снігах вагон.
І залізна, як лід, дорога.
Забувати - нема кого.
І згадати - нема для кого.

***

ЗАПИСКА
І поки ти збирався помирати —
Зима пройшла. І сад зацвів лапатий.
І листоноша ніс твій лист, як хрест
Під херес і неправильність адрес.
А ти вночі читав газету “День”
І “Руде право” від часу руде.
І твій камін селянсько-робітничий
Гойдав у жмені виводок лисичий.
Отак, либонь, й помер би собі з жиру.
В кімнаті — запах воску та інжиру.
Але дивись — весна. І сад зацвів.
І змій летить за тридев'ять голів.
Теплішають од блискавок дощі...
Над вишнями, як золоті хрущі,
Гудуть собі, співаючи,
дівчата.
Ну от.
А ти збирався помирати.

***

Сани, сани,

чорні сани,

Сніг, як вбитий білий птах.

І рукою Модільяні —

Шия

в хутрах і снігах.

Руки, руки,

білі руки,

Біле молоде вино...

Під вікном —

замерзлий стукіт.

Пальці, вмерзлі у вікно.

В дальню хату,

в хату дальню,

На годину чи навік.

Довгу пісню сповідальну,

Як горілку,

п'є візник.

Місяць розклада вечерю,

Скрип воріт — хрестова масть —

І замком на чорних дверях

Світиться рука

Чиясь.

***

В кінці дурної гри

Збери верховну раду

Депресій

і кори

Нічного листопаду.

У дзеркалі дверей —

Останній гість біліє.

Тебе не забере

Ні зграя,

ні надія.

І в цей холодний час

Нізвідки, але з неба
У білому

свіча

Прихилиться до тебе.

І в білому —

Вона.

Нізвідки і нікуди.

І вимерзла стіна —

Все, що було і буде.

І погляд, що відплив

З останніми плотами,

І кілька тихих слів,

Промовлених не нами,

І щасної пори,

Хмеліючи від тиші,

В кінці дурної гри

Почни іще

дурнішу.

***

Ящірка пробіжить — загубить хвіст.
Феодосія. Дача Стамболі.
Життя дочиталось. Лишився зміст.
Тираж. Ціна.
Вітер в полі.

Прoдавці сувенірів. Спека.
І ми.
Пахне водоростю і смолою.
Лишись навіки зі мною, візьми,
Візьми лишись, якщо зможем, зі мною.
Життя було довгим.
Там стільки всього,
Як в універсальному секонд-хенді.
Стрілки зійшлися. Останній прогон.
Ваша халва, ефенді.

Ваш, ефенді, сезон хвороб,
Ваші виразка і окуляри…
Хліб підкинеш — чаєчці щоб.
…А не вірив, що є
Божа кара…

***


Direct link Reply with quote
 

Jarema  Identity Verified
Ukraine
Local time: 12:08
Member (2003)
German to Russian
+ ...

Moderator of this forum
TOPIC STARTER
Назар Федорак Sep 19, 2005

Війна остання

На вежу вився білий виноград.
Рожеві стіни ворушились кволо.
Кіннота осені утворювала коло,
і жовті стріли засипали сад.
Споруди й люди мляво застигали
по очі в листі (очі - голубі).
Кіннота осені спинилась на горбі,
й кіннотники покинули забрала.

Червоне коло було б видно з веж
блідого замку привидам і хмарам,
якби не листя і осіння пара,
що з привидів клубочилася теж.
Відшурхотіло листя, ніби кроки
під перламутр посріблених ворон,
і не одне вороняче перо
затрималось на замкових флагштоках.

Та білий виноград ронив плоди
над колами осінньої кінноти
(ні, не як сльози, - радше повні ноти)
на струни тятиви вряди-годи.
Та ще безшумно коливались вежі,
з туманами заходячи у тан.
Від музики лишився нотний стан
і - як закінчення усіх фата морган -
на місці нот важкі сліди ведмежі.

***

Блукають по дні розмаїтих озер
Розгублені риби. В озерах тепер
Між хвилями білих пісків каравани
Розвозять листи від рабів до коханих;
І де не пройде земляний караван,
Лишаючи стоси луски і паперу,
З піску виринають булькаті озера
Сліпими очима незавданих ран.

***

Небові з рук вислизає тепло.
Запахнути липі ще раз припекло.
І осінь знічев'я, немов з земляками,
Грається в піжмурки і телеграми
З наївними нами. А ми біжимо
Її зустрічати — в руках хризантеми,
В кишенях поеми. В очах — вічні теми. —
Глузує з нас листя пожовкле: come on!..

***

Трав земляних оксамитні мечі
Осінь вартують удень і вночі,
Зима ж напинає вітри, як вітрила,
Зима в білі сурми довкіл засурмила,
І нас присипляє поволі зима,
І ми засинаєм, як осінь і трави,
Нам сняться коралі, цілунки і страви,
І білі вітри, і мечі, і сурма.

***


Direct link Reply with quote
 

Jarema  Identity Verified
Ukraine
Local time: 12:08
Member (2003)
German to Russian
+ ...

Moderator of this forum
TOPIC STARTER
Вероніка Арес Oct 10, 2005

Осінь

У бога фарба впала з пензлика на листя
і жовтень-наслідок в природу завітав.
Калина гнеться під нанизаним намистом,
І Гея вбралась у вбрання вчорашніх трав...

Сидить синиця в жовто-синьому двобої.
І як снігур колись, згадала, прилітав -
Червоногрудо грудень дарував собою,
а потім серце для весни у неї вкрав...

І листя горнеться до тебе під ногами,
щипають скроні горобини горобці..
Я вибираю кольорову гаму -
майбутній квітці, що розквітне у руці...

Троянда

Сьогодні уночі наснилася мені
Троянда біла - пелюстками у вино.
В цій ситуації вже не була давно.
Це добре, а чи зле? Хто пояснить мені.

І губи пелюсток торкнулись моїх губ,
І я хотіла хіть подратувати,
Це дратування тіла згин уже забув
я хочу полум'я в олію і вино подоливати.

Щоб спалахнула суміш ця пахуча і жива,
Щоб заіскрилась спраглими вогнями,
Щоб захотілось витворять стрімкі дива,
Щоб це тривало і ночами, й днями.

А персик ніжно сам знімає з себе шкіру,
А кісточка тремтить і коле струмом руку,
Я відчуваю, як тюльпан пульсує у землі,
І як цілую я п'янку, як мед, гадюку...

О, молодість, ти посміхаєшся в мені...


* * *

Маслинові очі
мигдалевий погляд
індиговий вечір
жасминовий подих

з вікна матіоли
троянди - на плечі
серця в незабудках,
як тіло, до речі


* * *
Затихло, зів'яло,
засохло, забулось,
задихалось, здалось,
зашилось, вернулось.

Пропахло, дісталось,
Притихло, зірвалось,
Потухло, відкрилось,
Підкралось і злилось,

Скоріш би подохло,
Щоб менше лишилось.


Direct link Reply with quote
 

Jarema  Identity Verified
Ukraine
Local time: 12:08
Member (2003)
German to Russian
+ ...

Moderator of this forum
TOPIC STARTER
Олена Карпенко Oct 10, 2005

Зберу в пучок солом’яне волосся,
Розкину руки й посміхнусь до сонця,
Торкнуся яблука, що світлом налилося,
І подивлюсь на небо крізь віконце

Своїх думок. І мить запам’ятяю –
Засмагле літнє щастя й присмак вітру…
Раптом – зірветься час і зкатиться із раю,
І принесе стоглаву справу-гідру,

Постукає до мене дощ осінній,
Влетить в хустині з вовни хуртовина –
І плакатиму, що покриє іній
Вікно із сонцем й запахом полину…

***
Я приколола защіпом узвіз
До пагорба. Одного із семи.
Я одягнула Києву на ніс
Прозорі скельця білої зими.

Узвіз скотився долу на Поділ
І прослизнув у черева дворів,
Де навіть зараз ладаном кадил
Зітхають церкви... Я не мала слів –

Була по справах все своє життя.
Та раптом зрозуміла: час горить!
Тоді узвіз я зшила із лаття
І приколола церкву до гори.

***
Стрімким стоккато стрекотять струмки,
В повітрі – лиш наскрізь прозорий простір,
Цілує пальці промінець цупкий -
Так хочеться надихатися вдосталь!

Весну я кличу ближче до обличчя:
“Льодяник сонця! Ландишів пучок!..”
У відповідь – лиш мокра, сива тиша,
Колючий протяг, кислий дим свічок…

У сірім рам’ї шкутельгає дощ,
Жевріє світ у колах ліхтарів.
Ховаюсь від думок в кишенях площ -
Дивлюся сни, коли немає слів…

***
Знов свистом звивистим зриває вітер віти
І ранить небо пальцями дерев;
Кров із подряпин – блискавка в півсвіту –
І грім – від болю шаленіє лютий лев.

Поличники площин і шори даху
Звиваються у сувій зливи світу.
Без тремоло тремтінь і згаги жаху
Я хочу, прагну, я жадаю жити!


Direct link Reply with quote
 

Jarema  Identity Verified
Ukraine
Local time: 12:08
Member (2003)
German to Russian
+ ...

Moderator of this forum
TOPIC STARTER
Ніна Кур’ята Oct 10, 2005

В канделябрах каштанів згорить семисвічник суцвіть,
Переживши смертельний двобій з диким нападом зливи,
І розбурхана ніжність раптово лине з верховіть,
Ніби віск небджолиний, гарячий, м’який і пестливий.

І розквітне троянда в душі, і позбудеться сну,
Ніби келія ця їй і справді вже стала тісною,
І в пориві до неба зруйнує незриму стіну —
Ту, що ділить планету на простір між мною й не-мною.

…Що робить зі спокусами світу, котрим несть числа?
Що робити з тим світлом, що — від заповітів Господніх?
Залишається тільки зростити два білих крила,
Захлинутися вітром і стрімко пірнути в безодню.

* * *

Наші стріли не влучать у ціль,
Бо, як завжди, вона невловима.
Лиш повільно кружля заметіль
І голосять вгорі херувими.

Невгасимо палають вогні
І зима сумно суне на страту.
Щось завмерло учора в мені
— Те, що мало вродитись крилатим.

Вже казати б: “Оце благодать!”
І радіти новому розмаю.
Я не хочу тебе пам’ятать.
Я і досі тебе пам’ятаю.

* * *

у темнім сувої
потоку бажання
своєю водою
ти вирізьбиш камінь
пройшовши не вперше
і вже ж не востаннє
вузькими кривими стежками

ти вирізьбиш камінь
відбитками мушель
і час не здолає
і дим не задушить
того що космічні
бар’єри минувши
потроху накрапало в душу

з душі у чорнило
з пера на папери
папери зотліли
ступилися пера
та поки душа світова
ще не вмерла
мандрують морями галери

співають кларнети
і гнуться багнети
та все це вкладеться
в чотири сюжети
усі піруети
як в ті трафарети —
в чотири сюжети —
а де
ти?

* * *

Взустріч розкриті очі —
Крила якоїсь птахи.
Ніжно і так пророче
Тілом повзуть мурахи.

Я відбиваюсь в тобі
Срібним лиманним блиском,
Сіллю на твому лобі
І атмосферним тиском.

Всесвіт благає жити,
Тихо стіка в зіниці
Й білі цілує квіти —
Міцно, до полуниці.


Direct link Reply with quote
 
Pages in topic:   [1 2 3 4 5 6 7 8] >


To report site rules violations or get help, contact a site moderator:


You can also contact site staff by submitting a support request »

Сучасна українська поезія

Advanced search


Translation news in Ukraine





memoQ translator pro
Kilgray's memoQ is the world's fastest developing integrated localization & translation environment rendering you more productive and efficient.

With our advanced file filters, unlimited language and advanced file support, memoQ translator pro has been designed for translators and reviewers who work on their own, with other translators or in team-based translation projects.

More info »
PerfectIt consistency checker
Faster Checking, Greater Accuracy

PerfectIt helps deliver error-free documents. It improves consistency, ensures quality and helps to enforce style guides. It’s a powerful tool for pro users, and comes with the assurance of a 30-day money back guarantee.

More info »



All of ProZ.com
  • All of ProZ.com
  • Term search
  • Jobs