Who cast that first fateful tomato that started the La Tomatina revolution? The reality is no one knows. Maybe it was an anti-Franco rebellion, or a carnival that got out of hand. According to the most popular version of the story, during the 1945 festival of Los Gigantes (a giant paper mâché puppet parade), locals were looking to stage a brawl to get some attention. They happened upon a vegetable cart nearby and started hurling ripe tomatoes. Innocent onlookers got involved until the scene escalated into a massive melee of flying fruit. The instigators had to repay the tomato vendors, but that didn't stop the recurrence of more tomato fights—and the birth of a new tradition.
Fearful of an unruly escalation, authorities enacted, relaxed, and then reinstated a series of bans in the 1950s. In 1951, locals who defied the law were imprisoned until public outcry called for their release. The most famous effrontery to the tomato bans happened in 1957 when proponents held a mock tomato funeral complete with a coffin and procession. After 1957, the local government decided to roll with the punches, set a few rules in place, and embraced the wacky tradition.
Though the tomatoes take center stage, a week of festivities lead up to the final showdown. It's a celebration of Buñol's patron saints, the Virgin Mary and St. Louis Bertrand, with street parades, music, and fireworks in joyous Spanish fashion. To build up your strength for the impending brawl, an epic paella is served on the eve of the battle, showcasing an iconic Valencian dish of rice, seafood, saffron, and olive oil.
Today, this unfettered festival has some measure of order. Organizers have gone so far as to cultivate a special variety of unpalatable tomatoes just for the annual event. Festivities kick off around 10 a.m. when participants race to grab a ham fixed atop a greasy pole. Onlookers hose the scramblers with water while singing and dancing in the streets. When the church bell strikes noon, trucks packed with tomatoes roll into town, while chants of "To-ma-te, to-ma-te!" reach a crescendo.
Then, with the firing of a water cannon, the main event begins. That's the green light for crushing and launching tomatoes in all-out attacks against fellow participants. Long distance tomato lobbers, point-blank assassins, and medium range hook shots. Whatever your technique, by the time it's over, you will look (and feel) quite different. Nearly an hour later, tomato-soaked bombers are left to play in a sea of squishy street salsa with little left resembling a tomato to be found. A second cannon shot signals the end of the battle. | Хто шпурнув того першого доленосного помідора, з якого почалася Томатіна - Помідорна революція? Достеменно ніхто не знає. Може то був акт непокори режимові Франко, а може вийшли з-під контролю якісь масові гуляння. За найпопулярнішою версією, під час свята Велетнів 1945 року (це такий парад величезних ляльок із пап'є-маше) місцева ватага, забажавши привернути до себе увагу, шукала нагоди вчинити безлад. І тут на очі їм трапив овочевий віз - вони й гайда кидатися стиглими помідорами. Безвинно постраждалі не забарилися з відповіддю, і за мить у повітрі стало темно від овочів. Призвідці мусили відшкодувати збитки власникам помідорів, але це не зупинило подальших томатних побоїщ - і народилася нова традиція. Побоюючись некерованої ескалації, влада кілька разів протягом 50-х років то вводила, то послаблювала заборони. Місцевих неслухів 1951 року навіть запровадили до в'язниці, але громадськість зажадала їх звільнення! Найгучніші протести відбулися 1957 року, коли прихильники традиції влаштували комічний помідорний похорон із труною й процесією. Після цього органи місцевої влади, аби зберегти обличчя, запровадили кілька правил і ввели в закон цю химерну традицію. Помідори весь час залишаються в центрі уваги, але заключному змаганню передує ще цілий святковий тиждень. Вшановують святих покровителів Буньйоля - Діву Марію та Святого Луї Бертрана - по-іспанськи життєрадісними процесіями, музикою та феєрверками. А перед битвою треба набратися сил; і ось напередодні фіналу для пригощання виставляється величезна паелья - культова валенсійська страва з рису, морських продуктів, шафрану та маслинової олії. Сьогодні цей дещо незагнузданий фестиваль уже набув певних ознак порядку. Організатори навіть вивели спеціальний сорт неїстівних помідорів для цієї щорічної події. Святкування починається о 10 годині ранку змаганнями охочих дістатися копченого окосту на верхівці стовпа, змащеного смальцем. Інші охочі обливають тих верхолазів водою, вся вулиця співає й танцює. Коли церковний дзвін ударить на полудень, до міста, під могутнє масове крещендо "Томати, томати!", в'їжджають машини, навантажені помідорами. Головне дійство відкривається пострілом із водомета. Це стартовий сигнал для всіх учасників: хапай, чави помідори, бий ними всіх, кого хочеш. Тут і навішування здалеку та звисока, і розстріл в упор, і бокові кидки... А хоч би який ти був спритний та майстерний, під кінець баталії зробишся (і почуватимешся) зовсім іншим. Десь за годину просякнуті томатним соком стрільці вже ледве бабраються в морі соусу, що пливе вулицями, і годі там знайти хоча б один цілий помідор. Другий постріл із водомета сповіщає про закінчення битви. |