Who cast that first fateful tomato that started the La Tomatina revolution? The reality is no one knows. Maybe it was an anti-Franco rebellion, or a carnival that got out of hand. According to the most popular version of the story, during the 1945 festival of Los Gigantes (a giant paper mâché puppet parade), locals were looking to stage a brawl to get some attention. They happened upon a vegetable cart nearby and started hurling ripe tomatoes. Innocent onlookers got involved until the scene escalated into a massive melee of flying fruit. The instigators had to repay the tomato vendors, but that didn't stop the recurrence of more tomato fights—and the birth of a new tradition.
Fearful of an unruly escalation, authorities enacted, relaxed, and then reinstated a series of bans in the 1950s. In 1951, locals who defied the law were imprisoned until public outcry called for their release. The most famous effrontery to the tomato bans happened in 1957 when proponents held a mock tomato funeral complete with a coffin and procession. After 1957, the local government decided to roll with the punches, set a few rules in place, and embraced the wacky tradition.
Though the tomatoes take center stage, a week of festivities lead up to the final showdown. It's a celebration of Buñol's patron saints, the Virgin Mary and St. Louis Bertrand, with street parades, music, and fireworks in joyous Spanish fashion. To build up your strength for the impending brawl, an epic paella is served on the eve of the battle, showcasing an iconic Valencian dish of rice, seafood, saffron, and olive oil.
Today, this unfettered festival has some measure of order. Organizers have gone so far as to cultivate a special variety of unpalatable tomatoes just for the annual event. Festivities kick off around 10 a.m. when participants race to grab a ham fixed atop a greasy pole. Onlookers hose the scramblers with water while singing and dancing in the streets. When the church bell strikes noon, trucks packed with tomatoes roll into town, while chants of "To-ma-te, to-ma-te!" reach a crescendo.
Then, with the firing of a water cannon, the main event begins. That's the green light for crushing and launching tomatoes in all-out attacks against fellow participants. Long distance tomato lobbers, point-blank assassins, and medium range hook shots. Whatever your technique, by the time it's over, you will look (and feel) quite different. Nearly an hour later, tomato-soaked bombers are left to play in a sea of squishy street salsa with little left resembling a tomato to be found. A second cannon shot signals the end of the battle. | Хто кинув того першого доленосного помідора, який розпочав революцію Ла Томатіна? Насправді не знає ніхто. Можливо то сталось підчас повстання проти Франко, або карнавалу, що розбешкетувався. Згідно з найбільш популярною версією історії, протягом фестивалю Лос Гігантес 1945 року (параду величезних ляльок з пап’є-маше) місцеві жителі шукали можливість здійняти штовханину і привернути до себе увагу. Біля них стояв візок з овочами, і вони почали жбурляти один в одного стиглими томатами. Втрутились і невинні спостерігачі, і бійка переросла в масове побоїще літаючих плодів. Заворушники мусили відшкодовувати втрати постачальникам помідорів, однак це не зупиняло спалаху ще більших помідорних боїв – і народження нової традиції. Боячись нестримних заворушень, влада в 1950-х роках встановлювала, послаблювала, а потім відновлювала ряд заборон. У 1951 році місцеві жителі, які порушили закон, потрапили за грати, але протестуюча спільнота вимагала їх звільнення. Найбільш відоме зухвальство щодо помідорних заборон трапилось у 1957 році, коли захисники провели імпровізований томатний похорон з труною і процесією. Після 1957 року місцевий уряд прийняв рішення протистояти ударам долі, встановити деякі правила на місці і змиритися з чудернацькою традицією. Хоча помідори вийшли на передній план, однак тиждень веселощів приводить до фінального вияснення стосунків. Це святкування святих покровителів Буньйоля – Діви Марії і Святого Луїса Бертрана – з вуличними парадами, музикою і феєрверками у запальному іспанському стилі. Для підкріплення сили у майбутній вуличній бійці напередодні подають легендарну паелью, яка представляє собою традиційну валенсійську страву з рису, морепродуктів, шафрану і оливкової олії. Сьогодні у цьому нестримному фестивалі є якась міра порядку. Організатори дійшли до того, що вирощують спеціальні сорти гірких помідорів тільки для щорічної події. Святкування починається приблизно о 10 ранку, коли учасники стрімголов мчать, аби дістати шинку с верхівки слизького стовпа. Спостерігачі поливають «альпіністів» водою зі шланга, а також співають і танцюють на вулицях. Коли церковні дзвони оповіщають про полудень, до міста в’їжджають вантажівки з помідорами, і вигуки «То-ма-ті, то-ма-ті!», лунаючи все гучніше, сягають піку. І от під постріл з водомета починається основна подія. Це зелене світло для того, щоб зминати і кидати помідори у загальному наступі проти співучасників. Томати кидають на далеку відстань, неприцільно і на середню дальність крюком. Незалежно від техніки, яку ви використовуєте, до моменту, коли все скінчиться, ви будете виглядати (і відчуватись) зовсім по-іншому. Майже за годину просякнуті томатами бомбардувальники починають бавитись у вуличному морі болотистої сальси, де важко буде знайти щось схоже на помідор. Другий гарматний постріл сповіщає про кінець битви. |