Pages in topic:   < [1 2 3 4 5 6 7 8 9] >
Off topic: Сучасна українська поезія
Thread poster: Jarema

Jarema  Identity Verified
Ukraine
Local time: 02:24
Member (2003)
German to Russian
+ ...

Moderator of this forum
TOPIC STARTER
Іван Андрусяк Oct 21, 2005

***

нам сьогодні повільно безладно невлучно
говорити мовчати і знов говорити
і спиратись на часу тоненьке поруччя
і затяжно останню цигарку палити

потім знову мовчати мовчати мовчати
доки нерви не стверднуться сіткою дроту
і ховати в очах
... See more
***

нам сьогодні повільно безладно невлучно
говорити мовчати і знов говорити
і спиратись на часу тоненьке поруччя
і затяжно останню цигарку палити

потім знову мовчати мовчати мовчати
доки нерви не стверднуться сіткою дроту
і ховати в очах нуклуїдні карати
чи то крові чи сліз чи наруги чи поту

членувати думки на потерті скрижалі
на свавільні листівки на мудрі рулони
і самотньо довершувать психоаналіз
голубого дощу на роздвоєне лоно

ми повинні багато ми довго повинні
забувати про щастя під вітром вишневим
і кусаючи губи криваві аж винні
роздягати очима стару королеву

королева підходить спокійно панове
під сорочкою білою кості зелені
нумо гордо дивімось а нум гонорово
говорімо про сексу пориви шалені

говорімо… та ні стоїмо як дерева
і останнім зусиллям ковтаємо муку
супокійно підходить бліда королева
для цілунку сухотну протягує руку


***

ГЕОМЕТРИЧНЕ

Прийшли до круга. Стали зусібіч.
І голови накрили прапорами.
І хтось завів нестямно довгу річ
про конуси і паралелограми.

А ми поволі падали в траву,
підклавши сон під голови патлаті.
І так виразно, ніби наяву,
у нас в очах світилися квадрати.

***

Панночко з блакитними очима,
панночко з блакитними сльозами,
як мені хотілося навчитись
бути з вами і не бути з вами.

Як мені хотілося, повірте,
на вітрах проворно пелехатих
і вдихати вас, немов повітря,
і, немов повітря, видихати.

Але ви — не ви. Як у люстерці,
роздвоїлись викриво й лукаво.
Ви одна спинилися під серцем,
інша ви пішли собі небавом.

І тепер в неходжену завію,
охопивши голову руками,
я один голублю власну мрію,
інший я зорію вслід за вами.

Роздвоїло. Стерпло. Загірчило.
Келих ночі. Крапелька отрути.
Панночко з блакитними очима,
з вами чи не з вами. Чи… не бути?

***

на ліктях вже не мозолі
на ліктях п’яти
на золотисто-жовтім тлі
зринаєш п’ятим

у першого в блідій руці
курмей зов’ялий
а під проваллями синці
сліпих конвалій

у другого на рукаві
пов’язка-промінь
і місяць усмішки кривий
на вістрі коми

погнутий судорожжю слів
корозій жестів
не може третій ув імлі
очей отверзти

і я у плетиві-гіллі
мовчу четвертим
і запах безу на землі
як запах смерти…

***

так вітражі кохаються — колись
вуста закрию виторгую очі
і теплий погляд снігу на обочі
як мізансцена викотиться вниз

так з пастки п’ють вуаль або вино
чорніючи над лісом безпорадним
і дерево неначе доміно
заплутається в сітях аріядни

так виживаю мила — озарінь
весела маска кришиться додолу
і запах що вміщається в стодолу
тоненький і обскубаний як тінь

мовчу тебе люблю тебе терплю
тебе в собі як білу рибу в плавнях
а дні стікають знуджено і плавно
вистежуючи кроплену смолу

чи дочекаюсь — день на вітражах
розмазаний розгублений розбитий
любити сад любити світ любити
а тільки сонця стомленого жаль

***

це синтаксис обвуглених печер
тут диким медом пахнуть печериці
до цинамону миґдалю кориці
торкаюсь не губами а плечем

тут в попільниці сірий пес дріма
як дим недопаленої цигарки
тут на пательні догорають шкварки
неначе зорі але це дарма

це через кому а рудий лінгвіст
двокрапку на фарватері виводить
і знову м’ясо плісніє бо піст

і знов на антикварному комоді
чортнадцять літ мугичуть акафіст
тасуючись як карти у колоді
Collapse


 

Jarema  Identity Verified
Ukraine
Local time: 02:24
Member (2003)
German to Russian
+ ...

Moderator of this forum
TOPIC STARTER
Юлія Фульмес Oct 25, 2005

Я суттю готична, я - подих органа,
А тіло моє, мов літаючий храм,
Увічнений в архітектурі сопрано,
Загорнений в сивий, п'янкий фіміам.

Я стелюсь луною між зорями Овна,
Здіймаюся кашлем у горлі вітрів,
Я просто живу у сонатах Бетховена
Печаллю стар
... See more
Я суттю готична, я - подих органа,
А тіло моє, мов літаючий храм,
Увічнений в архітектурі сопрано,
Загорнений в сивий, п'янкий фіміам.

Я стелюсь луною між зорями Овна,
Здіймаюся кашлем у горлі вітрів,
Я просто живу у сонатах Бетховена
Печаллю старих кам'яних вівтарів.

Для мене щоденна вакансія свята
Під знаком легких гордовитих коругв
Наповнена грою, щоб стрімко злітати
З-під крил чорно-білих укладених смуг.

...І знову узвишшя, і знову провалля -
Аж стогнуть від болю сліпі вітражі.
Ці звуки - криваві, мов Чаша Грааля,
Ці звуки - блискотні, мов гострі ножі.

Ці звуки приречені гарно вмирати,
Злітаючи листям за темним вікном...
Tа ще раз - сфорцато! сфорцато! сфорцато! -
Хай ангели плачуть червоним вином.

***

Марія Магдалина

Учителю,
Вже сутінки в коричневих каптурах
Торкаються грудей хмільного моря
Заштореного видивом похмурим
Туманності в обіймах акваторій.

Ховає язика юрба розмита
Пророків, хіпоблудів, маргіналів
В щелепах золотих дереворитів,
Розсічених на гільйотинах далей.

Злипаються світи і під високим
Небесним роззорілим Голівудом
Ти можеш зважитись на одинокість,
Розділену причастям серед люду...

Учителю, самотність уціліє
У Гетсиманському обозі тиші,
Згораючи на випарах олії
У концентричних камерах узвишшя,

Де море виливається у небо,
Де непомітні блудні поривання
Формуються у праведні потреби
Засвідчити фатальність покарання,

Коли обжалене металом тіло
Скидалося на візерунки з вохри,
Спливаючи повітрям обважнілим,
Щезаючи напружено і довго

Для сатисфакції вчорашніх хворих,
Запеклих послідовників і вірних...
Пречистим залишалося лиш море,
Нашіптуючи неминучу тлінність.

Наступний день в конвульсіях чекання
Опише в книгах Доброї Новини
Самотніх двох, осяяних коханням,
Проте таврованих хрестом людини.


[Edited at 2005-10-25 17:25]
Collapse


 

Jarema  Identity Verified
Ukraine
Local time: 02:24
Member (2003)
German to Russian
+ ...

Moderator of this forum
TOPIC STARTER
Василь Слапчук Oct 31, 2005

Стою на варті

Стою на варті,
Стою, бо треба.
Пикатий місяць
Пливе по небу.
Пливе повільно,
Мені байдуже.
Не ворогуєм,
Ми з ним, не дружим.

Купаюсь в сяйві.
Мов на долоні…
У владі світла,
В його полоні.
Далеко бачу,
Здале
... See more
Стою на варті

Стою на варті,
Стою, бо треба.
Пикатий місяць
Пливе по небу.
Пливе повільно,
Мені байдуже.
Не ворогуєм,
Ми з ним, не дружим.

Купаюсь в сяйві.
Мов на долоні…
У владі світла,
В його полоні.
Далеко бачу,
Здалека видно,
А кругла пика
Морга єхидно.

Стою, бо треба
Чи я, чи інший…
Мені не страшно,
За мною більшість.
Купаюсь в сяйві,
Мішень чудова,
Та я на місці
І я готовий.

Ні, все спокійно
І скоро зміна,
А місяць корчить
Противні міни.
Пливе по небу,
Як сир в сметані.
Прекрасні ночі
В Афганістані.

І раптом місяць
Чомусь здригнувся
І над обличчям
Моїм нагнувся,
Хтось в нього стрілив —
Він розлетівся,
Шалемно блимнув
І завертівся.

Він на осколки
Друбні розпався,
Один з них в тіло
Болюче вп’явся,
А інший в груди
Наскрізь проходить…
Який був місяць!
Розбили… Шкода.

***

Дикі гори, мертва тиша,
Вся природа жаром дише.
Ниють м’язи, піт — струмками…
Тут стріляє кожен камень.
Вибух тиші — перший постріл
Навмання, у світ, у простір.
Світ і час такий, що, звісно,
Жити людям дуже тісно.
Хто за місяць, хто за зірку…
Куля в серці вирве дірку
Дірка в серці — в грудях тиша…
Матері листа напишуть.
В дикі ігри легко грати.
Страх короткий. Втрати, втрати…
Кулемет тремтить всім тілом —
Руки стерпли, заніміли.
Хто ж убивця? Де тут винні?
Звір прокинувся в людині.
Чорні гори, свято смерті,
Люди дикі, люди мертві.
Бій у розпалі. І рота
Піднялась грудьми на дота.
Вбитих четверо, а п’ята
Стогне істина розп’ята.
Хто це чує?! Хто це бачить?!
В зуби все чотрам собачим!..
Хто за місяць, хто за зорі…
Бій триває. Бідні гори…
Collapse


 

Jarema  Identity Verified
Ukraine
Local time: 02:24
Member (2003)
German to Russian
+ ...

Moderator of this forum
TOPIC STARTER
Сергій Жадан Nov 6, 2005

БОГДАН-ІГОР

Всі кріплення важких снігів,
всі накопичення ремесел,
всі тіні дотиками весел
лишають поміж берегів
сліди – ці вервиці тугі
між зим і весен.

Сльота перекладає прес
турбот на голови містечок,
на вигини дбайливі течій.
... See more
БОГДАН-ІГОР

Всі кріплення важких снігів,
всі накопичення ремесел,
всі тіні дотиками весел
лишають поміж берегів
сліди – ці вервиці тугі
між зим і весен.

Сльота перекладає прес
турбот на голови містечок,
на вигини дбайливі течій.
Без попереджень і адрес
стікає приміських небес
солодкий кетчуп.

Тендітні злами забуття,
невидимі для ока межі.
Примхлива змога стати межи
Усіх світил, чия кутя
ляга на радіомережі
без вороття.

Втинаючись в глибоке тло
дитячих видив, переміщень,
з усього плетива приміщень,
з усього світла, що текло
повз очі, постає стебло,
пробивши днище.

Нічний вібруючий бузок.
Під вікнами, як сіль у рані,
потужний звук, що рушить грані –
дерева проливають соки,
мов труби схованих в пісок
важких органів.

Набряклі залози весни
над стінами районних центрів.
З яких чіпких підземних нетрів,
з чиєї вогкої вини
постануть ще подібні сни –
густі й відверті?

І цей напівпрогіклий мед,
прозора і ядуча слина –
по всьому. Березнева глина,
розмиті фарби, рух планет
і довгі описи прикмет
Отця і Сина.

***

імміґрант зонг

немає нічого тривалішого за ці речі
немає нічого ріднішого за ці муки
на виїзді з міста сніг ляже на плечі
торкнувшись йому лиця наче жіночі руки

дорогою перегоном котиться поїзд на захід
плачуть губні гармонії з адресами сірниками
плач повоєнна європо хай будуть тобі мов закид
сумні чоловічі бари набиті мандрівниками

бо він уже не повернеться навіть коли захоче
вода усіх океанів йому вимиває очі
бо він не приїде назад і що з нього можна взяти
серед блаженної пам’яті червоних п’ятдесятих

окрім готичних контурів завчених ним абеток
окрім гранат і листівок окрім птахів таблеток
пам’ять про нього дбає пам’ять рахує лічить
в одну й ту саму ріку снаряд не влучає двічі

вулиця затихає здригаються пальці посуд
смирення втрапляє в тіло мов пробиває вістрям
коли приходить смерть коли зостається осад
коли останнє ім’я видихуєш разом з повітрям

бо смерть наче білий цукор обліплює зуби ясна
зі смертю приходить терпіння спускається і дається
і починається тиша тиша раптова вчасна
в якій не чути нічого навіть власного серця

***

СВЯТИЙ ГЕОРГІЙ

Час починати відлік цій боротьбі.
До міста вбігають діти і підіймають галас.
За містом у небі кружляє змій,
грає на світлій трубі,
і дивиться з-поза хмар
на крикливий фортечний гамуз.

Випливши на глибини, ставши посеред неба,
він б’є в шкіряний барабан,
вибиває пальцями жаль,
і крила йому нагріває гаряча спека липнева,
і крутиться він біля міста –
високо, мов дирижабль.

У всіх навколишніх паствах
правлять за нього молитву,
дивляться вгору, вибігши на вулиці і левади:
неси міцно у хмарах сурму, із золота вилиту,
щоби і далі дзвеніли твої соковиті ґланди!

Бачиш, як пролітає голодне мовчання над нами?
Чуєш, як ми мовчимо, яка ця мовчанка майстерна?
Тож давай, бий в барабан,
міцними своїми руками! –
стиглий, як виноград,
чутливий, ніби антена.

Але виїжджає з міста
святий Георгій,
трима в руках патичок і вервиці з чорної глини,
стоїть, умовляє змія, мережить промови довгі,
і напинає тенета

чернечої павутини.
І доки вечірнє сонце береться плівкою жиру,
доки мовчить залізниця, доки працює прес,
святий Георгій вертається в простору осінню квартиру,
і квилить під брамою змій,
ніби покинутий пес.
Collapse


 

Jarema  Identity Verified
Ukraine
Local time: 02:24
Member (2003)
German to Russian
+ ...

Moderator of this forum
TOPIC STARTER
Лена Фізер Nov 6, 2005

Тиша... Тільки звуки... Тільки тиша...
Слів не бачу і не хочу почуттів.
Тиша... Це єдине, що залишить
Музика, можливо, по собі.
Я не чую. Ритм нанесе рани,
Хай не глибоко, та назавжди.
Я залишу у собі органи,
Що для тиші творені були.

Я втрачаю. І
Для ць
... See more
Тиша... Тільки звуки... Тільки тиша...
Слів не бачу і не хочу почуттів.
Тиша... Це єдине, що залишить
Музика, можливо, по собі.
Я не чую. Ритм нанесе рани,
Хай не глибоко, та назавжди.
Я залишу у собі органи,
Що для тиші творені були.

Я втрачаю. І
Для цього треба вміти
Мелодію перетворити в певні рухи...


Як мені цю тишу пережити?
Як усвідомити, що музика - це звуки?
Якщо я витримаю, буду більше знати,
Забути все і вічність зрозуміти:
Не дати впасти в музиці, не дати
Зламатися, скоритись чи згоріти.
Хай вірю я, що ти мене врятуєш
Від світу, від самотності, від віри.
Пробач... Я забуваю, я не чую,
Що ти самотня більш, ніж хтось у світі.

Як холодно. Самотньо. Я не бачу,
Де ти. Твої невпинні кроки,
Я їх не чую. Тільки тихо плаче
Німе звучання - все, чого жадаю


я поки.
Бо майбутнього не буде,
Я розтворюсь в тобі в останню мить,
Ти будеш в мені - нас забуде
Той світ, який тепер горить.
Приймаю. Я твоє останнє слово,
Мелодія для кожного кінця.
Шкода. Замість твоєї тиші прийде знову
Нестримний гамір з назвою - "життя".
Дозволь піщинкою твоєю стати,
Відчути щось високе у собі.
Ні! Краще йди, не хочу заземляти
Тебе. Пробач мені...
Collapse


 

Jarema  Identity Verified
Ukraine
Local time: 02:24
Member (2003)
German to Russian
+ ...

Moderator of this forum
TOPIC STARTER
Мар'яна Савка Nov 11, 2005

Віриш, човен вертається, повний по горло води.
Пишеш в книзі потопу кілька розлізлих речень.
Я так міцно вростаю у днище. Хочеш - вкради,
Обірвавши стеблину моїх запізнілих зречень.

Хвиля вміє ховати. В товщі прозорих сфер
Не хвилини - роки. Хто не знає, що к
... See more
Віриш, човен вертається, повний по горло води.
Пишеш в книзі потопу кілька розлізлих речень.
Я так міцно вростаю у днище. Хочеш - вкради,
Обірвавши стеблину моїх запізнілих зречень.

Хвиля вміє ховати. В товщі прозорих сфер
Не хвилини - роки. Хто не знає, що квітка - тепла?
Я поволі вростаю у твій королівський герб
І пускаю крізь днище тонкі вузлуваті стебла.

***

ТРИПТИХ I.

1.
Поза тим, що його не зумієш назвати,
Вміють трави рости по коліна, по серце.
На листках перезрілої сивої м’яти –
Вечорового коника скерцо.

Заплітаєш себе в прохолодні косиці,
Де стебло до стебла – як душа за душею.
І встають дві зорі – дві сестри – дві черниці
Понад вежею. Понад твоєю межею.

2.
Ця вежа має літ зо триста
Під сяйвом білого світила –
Все, що лишилося від міста,
В якому б я не заблудила,

Не загубила того дому
І стін просторої каплиці.
Там дві сестри. І дві зірниці.
Черниці. Три століття тому.

3.
Люба сестро, стільки живеш,
А чи бачила ти, чи знала
Ту найвищу з-посеред веж,
У яку ти себе сховала?

І не має вона ні стін,
Ні межі у лункім безмежжі.
Лиш трава росте до колін.
І до серця твоєї вежі.

***

ТРИПТИХ II.

1.
Боронися від того, хто щойно тобою був
І водив тебе в сад, де високі замшілі трави.
Бережися того, хто тебе у тобі почув
І чомусь нагадав, що і небо твоє імлаве.

Де ж ті схованки снів, де загати хмільні дощу?
Заростають стежки кропивами якогось дива.
Ну а той, у саду, то був просто старий віщун.
То був просто дивак, що його називали Дивом.

2.
Монастирська стіна постаріла.
Сиві сходини моху – як брови ченця.
Тихо падали яблук достиглі серця,
Відкриваючи стигми старечого тіла.

Сад молився у сутінках синіх,
Не зігнувши своїх ревматичних колін.
Під стіною стояв, може, Дух, може, Син,
Поправляючи німб в золотім павутинні.

3.
Нема кінця. Цей сад не має меж.
Старі дерева. Трави-сухостої.
Стоїш із кухлем глиняним і п’єш
Питво позачасовості густої.

Так мало сонця. Небо, як слюда,
Мутне і жовте. Хтось тебе лишає.
І чути шурхіт: то його хода
Крізь зарості сухого молочаю.

Нехай. У монастирському саду
Солодка тризна. Яблука доспілі.
І, затопивши пальці у меду,

Чекаємо на ніч, як на орду.
І молимось. І чуємо ходу
Крізь молочаю зарості замшілі.

***

Жінка. Сукня сріблясто-сіра.
Осінь дихає у плече.
По розмитих її клавірах
Дощова соната тече.

Увібгала худеньке тіло
У м’який глибокий фотель.
Недопалки. Лампа настільна.
Незнайомий нудний готель.

Дві квитанції до оплати.
Чорний осад у кавнику.
І мале кошеня кудлате
Гострить кігті на килимку.

Довгі тіні торкають стелі.
Залягає тяжка пітьма.
Жінка постіль повільно стелить,
Під подушку кладе Дюма.
Зафіранивши блиск реклами
І байдуже місто чуже,
Жінка тихо веде руками
По плечах, прозорих уже

Від криштально-дзвінкої втоми –
Тамувати в собі жагу,
Зберігати в очах невтомну
Іронічну печаль-нудьгу.

Може, просто піти назовсім?..
А по вікнах течуть струмки.
І втікає бульварна осінь
На зачитані сторінки.
Collapse


 

Jarema  Identity Verified
Ukraine
Local time: 02:24
Member (2003)
German to Russian
+ ...

Moderator of this forum
TOPIC STARTER
Гнат Рузвий Nov 11, 2005

Буковинські хокку i танка



Твій поцілунок
Мій руйнує мозок
Чому, скажи, цілуєш не мене...

***
Моя любов, безмовна, безіменна
Коробкою з паперу під дверима
Лежить давно. Та не працює дзвоник...

***
Навіщо ти торкнулася мене,
К
... See more
Буковинські хокку i танка



Твій поцілунок
Мій руйнує мозок
Чому, скажи, цілуєш не мене...

***
Моя любов, безмовна, безіменна
Коробкою з паперу під дверима
Лежить давно. Та не працює дзвоник...

***
Навіщо ти торкнулася мене,
Коли вже я зумів тебе забути?
Вже з дерева упав останній лист...

* * *
Коли твій сон
Реальний за реальнiсть,
Страждать не будеш,
Що, живеш даремно...
Зате повір, який яскравий сон!

* * *
Такий чудовий свiт!
Широко очi розплющу
I всім без страхУ усмiхнусь.
Пiд краплi прозорі дощУ
Відкриті долонi пiдставлю!

* * *
Ще рiк...
Ще крок...
Я йду до тебе, Вiчнiсть!

* * *
Не чути вiтру шум
Навколо тиша.
Жаль...



[Edited at 2005-11-11 17:40]
Collapse


 

Jarema  Identity Verified
Ukraine
Local time: 02:24
Member (2003)
German to Russian
+ ...

Moderator of this forum
TOPIC STARTER
Оксана Забужко Nov 14, 2005

Новий закон Архімеда

Не руш моїх кіл — мої кола тобі не належать.
Ген-ген пароплавчик із морем зшива небосхил,
Потроху штормить, і безлюдніє пляж.
Починається нежить.
Збирай рушники й парасолі - не руш моїх кіл.

Вони самоправні — як в камінь вціл
... See more
Новий закон Архімеда

Не руш моїх кіл — мої кола тобі не належать.
Ген-ген пароплавчик із морем зшива небосхил,
Потроху штормить, і безлюдніє пляж.
Починається нежить.
Збирай рушники й парасолі - не руш моїх кіл.

Вони самоправні — як в камінь вціловані морем,
Але і зникомі — піском-попід-вітром крихкі…
Як завтра наш світ упаде, мов Содом і Гоморра,
То власне тому, що над міру винищував кіл!

А я свої довго плекала (ховала, ростила…) —
Аж врешті крізь них проступило, мов фосфор,

різким,
Що — ні, не бувається ближче, ніж тіло до тіла,
У нашому світі!
Ніколи.
Ні в чому.
Ні з ким.
При чім же тут тіло?! О дзеркало, хто ця кобіта?..
А ти їй смієшся — мов зараз готовий на скін,
І все, що я можу насправді для тебе зробити, —
Кохати тебе, як пред Богом і морем:

НЕ рушачи кіл!
Про це — всі дерева-і-птахи (лопочучим листям!),
І риби у морі, і звірі у полі — про це ж:
НЕ РУШ МОЇХ КІЛ! — бо нема в них

для тебе користі,
Бо поза своїми — нічого в життю не знайдеш!
О, знав-таки мудрий, що каже, що так загаратав
Напаснику в очі — на двадцять потомних віків!..
І мовлю по-еллінськи: “ме му тос кікльос

тарате”, —
Мужчинам,
Імперіям,
Часу:
Не руш моїх кіл.

P.S.


Не руш моїх кіл
— так, за переказом, мовив занурений
у роздуми Архімед римському легіонерові,
коли римське військо взяло Сіракузи.
NB: коло для давніх греків — не тільки
форма запису думки, а й символ цілості
та суверенності духовного життя взагалі.

***

Феєрія про диригента свічок

Диригенте свічок! Ув очах мерехтять чоловічки…
Чорна графіко тіней, обійми на мент розімкни —
Ах, за сам тільки жест, котрим він відкидав рукавички,
Я готова прийняти щось більше за муки земні!

Диригенте свічок, Ваші руки гіллясто-нервові
В цьому світлі непевнім оголені майже до пліч.
О, я чую — сповзають з лиця всі усмішки липкі й випадкові,
Як під натиском пальців нагар, що знімають зо свіч.

Розгоряється сцена світінням сухим і гарячим,
Ваш чіткий силует невитравний, хоч очі стули…
Диригенте свічок! Таж, крім мене, ніхто їх не бачить —
Цих вогнів, що дрижать в канделябрах, неначе патрони в стволі.

Поруч мене у кріслі сидить бородата мачула,
Перед мене парфумами дихають тлусті плаття…
Диригенте свічок! Таж, крім мене, ніхто Вас не чує,
В цьому залі, де люди дрімають над власним життям.

Ну для чого це все, ну кому це потрібно, маестро?..
Озирніться на хвильку — таж ми в цьому залі одні!
"Перша свічка чадить, і вообще, в єтом вашем оркестрє
Не завадила б парочка добрих бенгальських вогнів…"

Шелестять голоси, шелестять у пітьмі, як банкноти…
У свічок золотаві зіниці вдивляюсь впритул — не змигну:
Диригенте свічок! Ваших пальців обвуглені гноти,
О, я знаю, за мить спалахнуть пелюстками живого вогню!

О, тоді вони схопляться з крісел, із схлипом, із скрипом —
Коли бризками іскор запону пітьми розірве,
Коли Ви шугонете під стелю живим смолоскипом,
На їх заспані лиця осипавши злий фейєрверк!..

І коли Ваш невичахлий попіл пропалить застояні мозки
(Задля кого згоріти, ой боженьку мій, перед ким!..) —
Я зліплю собі свічку тоненьку із ярого воску
І порожнім проходом піднімусь повільно на кін…

Диригенте свічок! Я відкину убік рукавички
(Чорна графіка тіней обійми на мент розімкне) —
Й заступлю за Ваш пульт ДИРИГЕНТОМ ОСТАННЬОЇ СВІЧКИ —
Аж до тої хвилини, покіль не підмінять мене.

***

Прощання між зірок

А просто — жоден інший: я — це я.
Я теж умру. І кари не уникну.
І смисл, моїм означений ім'ям,
Як жовтий порох, витрусять за вікна
З моїх речей, паперів і кімнат
(Розкиданих і так — на пів планети!) —
Лиш, може, десь мій неназваний брат
У котрусь ніч спросоння схлипне: "Де ти?.."
І цього досить. Так: пилковий слід
На пальцях, що торкнуть старе свічадо,
І світлий лист — мов нарти крешуть лід —
Ще довго буде в просторі звучати.
І, захлинувшись тайною, дитя
Закине ввись лице, од зрячих сліз студене…
І цього досить: справдилось життя.
А далі — розбирайтеся без мене.
Collapse


 

Jarema  Identity Verified
Ukraine
Local time: 02:24
Member (2003)
German to Russian
+ ...

Moderator of this forum
TOPIC STARTER
Олександр Ірванець Nov 18, 2005

Юркові, самому собі й Вікторові.
Саме в такій послідовності.

Сорокаріччя дихає в обличчя.
- Кому – кричить – на той бік, у заріччя? -
Веселий перевізник Харитон.
А ми завмерли на краю сторіччя.
Невже до нас звучить ця форма клична,
Цей кепський жа
... See more
Юркові, самому собі й Вікторові.
Саме в такій послідовності.

Сорокаріччя дихає в обличчя.
- Кому – кричить – на той бік, у заріччя? -
Веселий перевізник Харитон.
А ми завмерли на краю сторіччя.
Невже до нас звучить ця форма клична,
Цей кепський жарт, цей фамільярний тон?

Та нам же ще до Відня й до Берліна!..
Але вода вдаряє під коліна
І громіздкою робиться хода.
І не спасуть вже й наше покоління
Всі мантри, заклинання і моління,
Всі бу-ба-бу і шабадабада.

Це лиш антракт! Ще буде друга дія!
Це ж наша “La Divina Commedia”.
Комедія! Хіба ж не дивина?
Останній чар повергнутого змія –
Що більше важить не сама подія,
А почуття, що збуджує вона!

In mezzo nel cammin di nostra vita…
Душа яріє, смутком оповита.
Ярій, душе, ярій, та не ридай!
Твій розпач – марний! Перспектива – світла!
Коли ж розпука у тобі розквітла –
Продай себе, або в оренду здай!..

Середній вік. Часи середньовіччя.
Ми досягли їх, трохи навіть швидше,
Ніж планували в золоті роки.
Підсунулись впритул – куди вже ближче.
Та в дзеркалі не втопиться обличчя
І не почнеться відлік навпаки.

***

З ЦИКЛУ “MIDLIFE CRISIS”

це бурячанка – не буряки
це вже хорал а не джаз
чуєте шурхіт тихий такий –
це осипається час

листям з дерев
тиньком зі стін
шерстю зі псів і котів
ось і здійснив ти все що хотів
тільки – не так як хотів

ніби ж і сам не зовсім мудак
й друзі – не мудаки
все що збулось – збулося не так
з точністю до навпаки

вранці завжди нагадають жінки
що їм вночі нашептав
рух твій гінкий
хліб твій гіркий
кінь твій копита стоптав

всоте узяти в долі аванс
втисячне втратити шанс

наче в клепсидрі у кожному з нас
пере

сипається

час

***

Український паліндром

І що сало? Ласощі…





[Edited at 2005-11-18 18:14]
Collapse


 

Jarema  Identity Verified
Ukraine
Local time: 02:24
Member (2003)
German to Russian
+ ...

Moderator of this forum
TOPIC STARTER
Володимир Мулик Nov 18, 2005

Це життя не лишає й найменшого шансу на виживання.
Як взагалі поєднати цю гірку несумісність –
Це бажання йти, ці до простору поривання
З довічним ув’язненням у статичному місті.
Його, певно, хтось любить – це місто кольору прілого сіна.
І ним, певно, хтось м
... See more
Це життя не лишає й найменшого шансу на виживання.
Як взагалі поєднати цю гірку несумісність –
Це бажання йти, ці до простору поривання
З довічним ув’язненням у статичному місті.
Його, певно, хтось любить – це місто кольору прілого сіна.
І ним, певно, хтось марить у зашморгу простирадл.
Перед ним поети і віршомази падають на коліна.
А мені так душно у ньому, що нема на те ради.
Як примари, існують десь Відні, Парижі і Амстердами –
Там вирує життя, хоч і це лиш ілюзія, звісно.
Я ж гуляю цим містом, його брудними садами.
І мені в цих садах так незатишно й тісно.

***

Падіння янгола
Мені більше не пити з ріки, що небом зветься.
Я став духом землі. Злим чи добрим, я ще не знаю.
Всі мости дотлівають – минуле не повернеться.
Я тікаю від нього, тікаю, тікаю, тікаю.

Я один серед трав вологих, дерев високих.
І немає доріг, якими бредуть до прощ.
Я заплющив навіки своє голубе третє око.
Дощ стікає зі щік. Ні, не дощ це, не дощ це, не дощ.
Collapse


 

Jarema  Identity Verified
Ukraine
Local time: 02:24
Member (2003)
German to Russian
+ ...

Moderator of this forum
TOPIC STARTER
Василь Махно Nov 18, 2005

До Марка Аврелія
(На мотив Збіґнєва Герберта)

Добраніч, Марку, світло погаси,
прикривши книжку. Вже над головою
ядерних звізд посріблений ясир
і темний знак незримого сувою,
і варварського крику й звірини,
яких не вивчить – обмине латина,
це пе
... See more
До Марка Аврелія
(На мотив Збіґнєва Герберта)

Добраніч, Марку, світло погаси,
прикривши книжку. Вже над головою
ядерних звізд посріблений ясир
і темний знак незримого сувою,
і варварського крику й звірини,
яких не вивчить – обмине латина,
це переляк, що хтось колись зронив
в прозорім тілі. Віра їх дитинна

у переможне. Чути шум, прибій –
вода надходить. Літер зморшки, пише
нестримний нурт природи – і тобі
в стіні із світла чорний зойкіт миші
на вітрі мідний, у соломі – тьма,
і бабратись в золі, і хухати в долоні,
і шестикрильця змовчазнілий змах –
і вже бредуть полеглі і комонні.

Отож, що ліпше, Марку, й що по чім,
твоя присутність і часи невтішні,
дрижать не змисли – руки не мечі
і утла ліра, і слова колишні.
І зрадить світ, астроном і зірки,
лічбу яких закинь в траву, і камінь
твоїх садів, і тепла тінь ріки,
і виплачся, прикривши тінь руками.

***

За сповідальним днем, за суттю чорнокнижжя
зіходить ніч в облуді своїх шат.
І тіло не сумне, і барва в нім не хижа,
хоч тінь така липка вже на хресті куща.
І півковтка шумить від спілої трутизни
огрядних дум, місяцеликих лиць
і мідь мурах. Найближчий співвітчизник
лисячого сліду – богобоязний лис.
Цей сповідальний плач нічного мерехтіння,
що розум божевільних вмре – і нам
зостанеться цей світ в ясних видіннях
в надбитій пляшці доброго вина.
Коли б зосталась й крихта можновладців
німих осіб. Загал спинився б враз...
І в сповідальний день той чорнокнижник мацав
худенькі реберця просвітлених образ.
І ніч тут ні при чім. І ні тяжка задуха,
безмежжя голосу і простори легень –
від сну мурах і лисячого духу
ти вбережешся як наступить день.
Collapse


 

Jarema  Identity Verified
Ukraine
Local time: 02:24
Member (2003)
German to Russian
+ ...

Moderator of this forum
TOPIC STARTER
Аня Багряна Nov 18, 2005

Святославу

Відкидаючи сенс ілюзії,
Над колишнім сміються вплач
Випадково знайдені друзі
В парадоксі невдач і вдач.
Розкуйовджений день, як диво,
Бешкетує малим дитям,
І в потоках літньої зливи
Переплутує два життя.
Це, напевно, якесь спасін
... See more
Святославу

Відкидаючи сенс ілюзії,
Над колишнім сміються вплач
Випадково знайдені друзі
В парадоксі невдач і вдач.
Розкуйовджений день, як диво,
Бешкетує малим дитям,
І в потоках літньої зливи
Переплутує два життя.
Це, напевно, якесь спасіння,
Чи прозріння, чи… хтозна-як…
У народженні є воскресіння,
Дощ і сонце - хороший знак.
Теплі краплі у світокрузі -
Це пророцтво нового дня.
Випадково знайдені друзі -
Випадково чи навмання?
Це, напевно, якесь спасіння,
Бо інакше назвати як?
У химернім думок сплетінні
Дивна музика - добрий знак.


***

Вже сторіччя як лічить Вічність
Наші зорі в нічних казках,
Мов одвічна життя циклічність
Їх розгойдує на віках.
Вже сторіччя у мене в скронях
Дзвонять дзвони, немов святі…
Я, напевно, була безсонням
У минулім своїм житті, -
Зацілованим, святогрішним,
Ніжним, стишеним, дорогим.
У своєму житті колишнім
Я була прозрінням твоїм…

Вже строріччя дощі періщать,
Але вище горять вогні, -
Очі ночі магічно-віщі,
У замріяній вишині…

***

Ненавмисне спіткнувся погляд
Об замислений божий світ…
Кожен промінь мов храм господній
З позолотою довгих літ.
Все минуле горить в багатті,
Все майбутнє в снігу лежить…
Нота. Музика. Казка. Свято.
І крилата любові мить.

А коли наступає темінь,
День зникає, немов факір,
Ти приходиш тоді до мене
В ніжнім сяйві блискучих зір.

Сповідально-благальна тиша
Під узвишшям тримає сни -
Наче сповитки ніжних віршів,
У спочинку лежать вони.
І чекають на нашу стому,
Щоб додому вернути нас,
І заграти давно знайому
Колискову у стилі джаз.
Щоб з'явилися диво-діви:
Тихим співом вітати рік…
Ми з тобою такі щасливі,
Щасливіші за світ і всіх!

Тож заснемо під звуки кроків,
Під засніжений ночі джаз,
І на ранок Нового року
Дід Мороз привітає нас.
Collapse


 

Jarema  Identity Verified
Ukraine
Local time: 02:24
Member (2003)
German to Russian
+ ...

Moderator of this forum
TOPIC STARTER
Володимир Ляшкевич Nov 28, 2005

Плин мирри у сни диво-теплої ночі.
І покій морської принишклої хвилі.
Відчуй Кесаріє - як сходить тремтіння
в затягнуті латами намертво груди,
як сходить народжена в далечі дальній
невідома Риму солодка належність,
як, сяйвом відкинувши звичний порядок,... See more
Плин мирри у сни диво-теплої ночі.
І покій морської принишклої хвилі.
Відчуй Кесаріє - як сходить тремтіння
в затягнуті латами намертво груди,
як сходить народжена в далечі дальній
невідома Риму солодка належність,
як, сяйвом відкинувши звичний порядок,
встає над зимою її протилежність.

О, де, як не тут, кругозору видніше:
подалі від Цезаря - більшає неба.
О, де, як не тут, втішить найважливіше -
народжене вище в незриму потребу.
Відчуй Кесаріє серцями еллінів
і римлян серцями - спорідненість тому,
у чому немає означень вітчизни,
а тільки осміхненість Отчого дому;
осяйність Зорі шляхом до Віфлеєму,
тугу пасовищ і здичілого саду -
із- звідси полине звучання, повіє
по світу новину, новину-розраду.

Плин мирри, цвітіння привитої гілки,
і подих солодкий із вуст немовляти.
Відчуй Кесаріє - як сповнює груди
Господній Дарунок,
Cтигмати.


******

Різдвяний сонет

На раз - кінець, на два - початок.
Од віку все одне і те ж.
В крові першогріховний спадок,
на серці прагнення без меж...

і синьо-синьо царські очі,
що вкотре споглядають світ:
зорю незгасну серед ночі,
волхвів розважений прихід...

І раз. І два. А поміж ними
і ти, і я, вчорашній день,
і день майбутній, літа, зими,
доладність різдвяних пісень -
суть, що не взяти, не додати, -
Отець-Любов, Дитя та Мати.



[Edited at 2005-11-28 17:53]
Collapse


 

Jarema  Identity Verified
Ukraine
Local time: 02:24
Member (2003)
German to Russian
+ ...

Moderator of this forum
TOPIC STARTER
Світлана Кочерга Nov 28, 2005

Поезія - гра? Порожні квадрати.
Поезія - ґрати, й очі до страти.
А хтось поміж тою і тою пером
вирізьблює тихий самотній паром.

Це ліпше, ніж табором шумно й пихато
життя жалюгідне вгортати у шати.
Здирай і з поезії віхті окрас.
Поезія - поза? І спазм
... See more
Поезія - гра? Порожні квадрати.
Поезія - ґрати, й очі до страти.
А хтось поміж тою і тою пером
вирізьблює тихий самотній паром.

Це ліпше, ніж табором шумно й пихато
життя жалюгідне вгортати у шати.
Здирай і з поезії віхті окрас.
Поезія - поза? І спазма. І Спас.

***

Мов дині, дозрівають літні дні,
комусь - у злоті, а мені - у хні
сполоскані проміннями допіру.
А стрілки часу гострі, як рапіри, -

навипередки - коліями таці,
і в танці оминають натовп станцій,
де хліб черствіє і чорніє сіль,
і пахнуть дині - дивом - звідусіль


***

Є приязнь - на грані, є приязнь - па лезі,
а далі - чи прірва, чи пристрасть - хто зна,
і плесо цинізму, й вітрила поезій...
Та тільки туди не ступай навмання.

Хапайся за струни дощу і за вітер,
завмри, хоч ти, може, й не еквілібрист,
тікай одчайдушне під струмені літер,
не бійся святенницьких каптурів й риз.

Лиш так порятуймося - очі додолу,
де сонячні зайчики краплять асфальт,
і Бог не залічить тобі за провину
розбитий на друзки здивований альт.

Є приязнь - на грані, є приязнь - на лезі.
Але й перед краєм смертельний той сплеск...


***

Задзеркальний пейзаж. Велелюддя прозоре.
Переломаний промінь перетнув дно сльози.
Ти зітреш його завтра. Та разів, мабуть, зо три,
Мов молитву, прокажеш:
"Я в облозі у зим".

Я - закована вщент цим скляним візерунком.
Навіть вето на подих там, де срібна слюда
Запанує захланно над струмом і рухом.
Царство ніжних сніжинок - нині мерзла вода.

І коли сотворяли вони з піднебесся
На невидимих струнах віртуозний свій спуск
Я ховала долоні від спокусливих бестій
Затискала зубами зов спокушених уст.

Але віч... тільки віч! - не зімкнула. І погляд
Мій палкий на льоту плавив білу їх плоть.
Замерзає без болю найщасливіший спогад,
Щоби стати манкуртом на сторожу до цнот.

Задзеркалля пласке. Безгоміння одвічне.
Усамітнений міст між нічим і ніким.
І немає мене поміж груднем і січнем.
Я шукаю дорогу до завтрашніх схим.
Collapse


 

Jarema  Identity Verified
Ukraine
Local time: 02:24
Member (2003)
German to Russian
+ ...

Moderator of this forum
TOPIC STARTER
ВасильТерещук Nov 28, 2005

Нашлю на тебе вітру і дощу,
навчу їх промовляти попід вікнами,
що в цьому місті є сумний міщух
одній тобі присвячений і відданий.
Забувши про розважливість і страх
у місті з посполитими примарами,
з твоїм ім"ям щоранку на устах
на площі Ринок він торгує
... See more
Нашлю на тебе вітру і дощу,
навчу їх промовляти попід вікнами,
що в цьому місті є сумний міщух
одній тобі присвячений і відданий.
Забувши про розважливість і страх
у місті з посполитими примарами,
з твоїм ім"ям щоранку на устах
на площі Ринок він торгує хмарами.
І хоч у нього крам той не беруть,
ще й кидаються сміхом або кпинами.
він їх шкодує:
"В них нелегкий путь.
вони не люблять -
значить є невинними".

А вечорами з чаркою удвох
він розмовляє зі своєю мрією.
І вірить він: кохав в ту мить і Бог,
коли вночі схилявся над Марією.

***

Приходили вірші, за плечі трусили,
Просили не спати, вставати просили.
Приходила жінка, вродлива, лукава.
Поцупила розум, та серця не вкрала.
Приходили квіти – жоржини і рожі,
Хвалились: “Ми пахнемо тільки за гроші!”
Приходили друзі, пили і курили,
Вдавали із себе щасливих щосили,
Поштар забігав, щоб зізнатися тільки:
Що він у листах виправляє помилки.
Заходила Смерть.
Наслідила при дверях.
Та я те не бачив, бо власне вечеряв.

***

Час будити вже треті півні.
Я сп’янів від вина журби.
Закохайся у мене опівдні,
А опівночі – розлюби.
Хоч би день перебудь.
Хоч днину
Перемучся. А там – забудь.
Я любов цю, немов дитину,
Заберу у самотній путь.

У шинках, де гульбанять пройди,
Я писав би тобі листи.
А солодкі, грудасті хвойди
Розпускали б, як пави, хвости.
Душогуб у сорочці білій
Наливав би мені вино.
І зірки, наче яблука спілі,
Барабанили у вікно.

А якби заспівали півні,
Я б зізнався крізь п’яний сміх:
Закохався у тебе опівдні,
А забути досі не зміг.


Глибина

Блищить вода на сонці, як луска
І тепла хвиля хлюпає під очі.
А глибина, темнюща і жаска
Холодним прутом п"яти вже лоскоче.
І так манить підступна глибина,
Що хочеться за сонце ухопитись.
Хоч серце в небесах своє втопити.
Але ковтнути синього вина.

Та береги в оточення беруть.
І розумієш, пізній ти чи ранній,
Твоє єство, важке, неначе ртуть,
Поміж глибин тримається на грані.

[Edited at 2005-11-28 18:34]
Collapse


 
Pages in topic:   < [1 2 3 4 5 6 7 8 9] >


To report site rules violations or get help, contact a site moderator:


You can also contact site staff by submitting a support request »

Сучасна українська поезія

Advanced search







Déjà Vu X3
Try it, Love it

Find out why Déjà Vu is today the most flexible, customizable and user-friendly tool on the market. See the brand new features in action: *Completely redesigned user interface *Live Preview *Inline spell checking *Inline

More info »
Wordfast Pro
Translation Memory Software for Any Platform

Exclusive discount for ProZ.com users! Save over 13% when purchasing Wordfast Pro through ProZ.com. Wordfast is the world's #1 provider of platform-independent Translation Memory software. Consistently ranked the most user-friendly and highest value

More info »



Forums
  • All of ProZ.com
  • Term search
  • Jobs
  • Forums
  • Multiple search