Pages in topic: < [1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12] > |
Off topic: Сучасна українська поезія Thread poster: Jarema
|
Marta Argat Local time: 20:48 Chinese to Ukrainian + ...
Пане Юрію, дуже вдячна вам за різдвяну тему! | | |
Jarema Ukraine Local time: 20:48 Member (2003) German to Russian + ... Moderator of this forum TOPIC STARTER Маріанна Кіяновська | Nov 30, 2005 |
У карафцi вино просвiтлене. Повертаються птицi в тiло. В цьому свiтi кохала вiхола Дуже тепло i дуже бiло. Знемагали на грищах голуби. Облiтали на вiтрi синьо. I вмирали снiги вiд холоду, I не мали для себе сина. *** Я одалiска. Тiло i печаль. Д�... See more У карафцi вино просвiтлене. Повертаються птицi в тiло. В цьому свiтi кохала вiхола Дуже тепло i дуже бiло. Знемагали на грищах голуби. Облiтали на вiтрi синьо. I вмирали снiги вiд холоду, I не мали для себе сина. *** Я одалiска. Тiло i печаль. Душi нема, лиш очi повнi шалу. Я пам'ятаю, ти мене лишав Своєму богу на гiрку поталу. А бог чекав. Вiн зразу не карав. Вiн ще хотiв, щоб позбулася бруду. Так, бог — то бог, найвища правда прав. Вiн милосердний: не собi — то людям. А свiт… А свiт втiкав вiд суєти, I людям захотiлося страждати. I захотiли люди розп'ясти… Нi, не мене, мої вiнчальнi шати. I розп'яли, ти знаєш, розп'яли, I бiла кров стiкала по колiнах. I хтось прощення у Христа молив, А в натовпi стояла Магдалина I реготалась. I дивився бог На суд отой над чистим i невинним. А той, що в натовпi стояв, а той Дивився просто в очi Магдалини I плакав. Бог казав, що вiн простив, Вгинався хрест пiд тягарем покори. I далi все були хрести, хрести Тривожним безпросвiтним коридором. Я одалiска. Тiло i печаль. Душi нема, лиш очi, повнi шалу. Пригадуєш, як ти мене лишав Моєму богу на гiрку поталу?.. *** Я свідок розпаду підвалин. Це зеніт Всеруйнування атомів і суті. Iдуть паломники, в гарячу магму взуті, Несуть в долонях саджанці і лід. Ненатлість логіки потопу: пахне сіль. Гранітні плити. Скальпель. Плавний розтин. Земля у язвах. Вітер звідусіль Мертвотний дух у мертві мушлі зносить. Хто просить, той і має. Рівність ран. Всі різні в сім'ях — Каїн, Авель, третій… Апокаліпсис. Дика зав'язь. Лан Під диким небом воронням облетів. I лиш одне із сотень поколінь, Які принишкли — без знання — в утробі, Повернеться до сонця. I крізь тінь Затемнення хтось загукає: "Пробі!" *** Монополія кленів на втечу ув осінь. Сніг. Зауважую докір в очах горобців принишклих. Листопадове скерцо. Трамвайчик тамує сміх — Досконало, як маг, — бо такий вже у нього вишкіл. Днесь поблідла пожежа — збіліли її сліди. Снігопад попри листя — непевно йому до суму. Мореплавцю зсудомить око — нема води. Борозною трамвай поміж мотлохом в небо суне. *** гіацинт попід місяцем герцог величний пауза в менуеті трішечки затяглася пластика карколомна тіло його обтічне кров селекції в жилах у всіх його іпостасях а коханка його в кабареті співає соло шкіра її єдвабна тонша пелюсток рожі з герцогом наодинці лишається майже гола та герцог її ні взяти ні забути не може помста буде страшною розв'язка майже трагічна гіацинтовий трунок гіркіший німої ролі панна вип'є трутизну і зробиться тиха й вічна тільки місяць-мефісто дивитиметься вороже дощ почнеться в дієзі й закінчиться в бемолі зимним голосом в жилах зглянься помилуй Боже ▲ Collapse | | |
Jarema Ukraine Local time: 20:48 Member (2003) German to Russian + ... Moderator of this forum TOPIC STARTER Ольга Германова | Dec 9, 2005 |
Міфічна реальність Міфічна реальність: надломлена стеля, Трибуни дощів, ластовиння ночей… Лечу крізь безмежність до сонця оселі, Лечу до тепла каламутних очей. Хто скаже мені: “Зупинись на прощання”, Закутає шармом розхристаних слів?.. Я ... See more Міфічна реальність Міфічна реальність: надломлена стеля, Трибуни дощів, ластовиння ночей… Лечу крізь безмежність до сонця оселі, Лечу до тепла каламутних очей. Хто скаже мені: “Зупинись на прощання”, Закутає шармом розхристаних слів?.. Я лину свідомо на промінь кохання, Я лину свідомо у вир почуттів. Зів’яну в пітьмі, мов торішній гербарій, На зло і добро розкладуся в труні… Благаю: залиш мені цей планетарій, Благаю: не руш те, що стогне в мені. *** Антитеза Мрієш про спокій – ввижається біль; Прагнеш до слави – виходить екзиль; Вигляд тверезий – у мозку дурман; Пишеш поему – закінчиш роман. Звикнеш до осені – прийде зима; Волю оспівуєш – кличе тюрма; Квітнеш у мирі – гниєш у війні; Навіть у натовпі ти в однині. *** Крий Боже! Крий Боже загубитися на дні І виринати на майдані в свято, Вигадувати фрази відчіпні І під гарячим серцем лід ховати. Померти в ніч під знаком Терезів, Дійшовши згоди із законом карним, Розчулитись від співчутливих слів І анекдотом тішитись вульгарним. Крий Боже від незграбності душі, Що відкидає правила й догмати, Що день і ніч чатує на межі: Вирішує, який би світ обрати. *** Осіння жовч Осіння жовч… І мрії нетутешні… Вдивляюся в облізлі очі хмар. Слова приходять: вдалі й недоречні, І падають дощем на тротуар. Іду в нікуди завченим маршрутом, У безвісті шукаючи снагу. Любов і смерть – незмінні атрибути – Розвіють екзальтовану нудьгу. Цей світ – дурний, як сон, брудний, як дійсність, Кудлатий дим розпалених багать. Потрапивши до нього у немилість, Лишається не жити, а сконать. Суспільство шкодить серцю самотою. Думки крамольні – з медом на вустах… Не вимагай, щоб я була не тою, А попроси, щоб все було не так. *** Кава Занурюю погляд у сонячні храми, Що світять мені крізь прозоре вікно. Людей розділяю на шістки та дами, А ким я для них є – мені все одно. За місцем зірок майбуття прогнозую, Угадую настрій за тоном розмов. Та бажаним дійсність нерідко маскую, Бо кава холодна смачніша за кров. *** Перемога душі Хочеш бути моїм натхненцем?.. Повисмикуй із серця рядки, Подаруй мені свій Освенцим, Повизбируй з калюжі зірки. Хочеш бачити сни кольорові?.. То купи собі калейдоскоп, Не зациклюйсь на гарному слові, Вмій сказати поезії: “Стоп!” Хочеш стати моїм ідеалом?.. Вмій метати словесні ножі, Уколи недоступності жалом І святкуй перемогу душі! ▲ Collapse | | |
Jarema Ukraine Local time: 20:48 Member (2003) German to Russian + ... Moderator of this forum TOPIC STARTER
Під Бернардинами плаче дитина, Сльози гойдаються на павутинах. Тема, сюжет — барокова картина: “Плаче дитина. Львів. Бернардини.” Плаче дитина голосом дивним, Мури міські — вимираючі стіни — Глухо відлунюють ізсередини. Північ. В агонії б'єт�... See more Під Бернардинами плаче дитина, Сльози гойдаються на павутинах. Тема, сюжет — барокова картина: “Плаче дитина. Львів. Бернардини.” Плаче дитина голосом дивним, Мури міські — вимираючі стіни — Глухо відлунюють ізсередини. Північ. В агонії б'ється годинник. Під Бернардинами темно і зимно, Скрізь ні душі, ні зорі, ні людини. Довго потому освячує іній Срібну сльозу на тонкій павутині. *** Знову жовтня сіре піднебесся, Аж слова набряклі від води. По дорогах свого безколесся, Доки можеш вірити, — іди. Голуби, як тіні великодні, Загрузають в повітряну товщ. Час — то зморшка на чолі Господнім. Все, що можеш вимовити, — змовч. *** Контрольний простір спрощеного росту Твоїм вітчизнам дав солідну фору. Голодний пес наскакує знадвору, Як матадор, на зиму голокосту. У третій вечір атомного посту Мадонна Рафаеля — Сальвадора Тобі лікує випарами хлору Парафіяльно-підданську коросту. Поміж зими, Мадонни і постелі, За п’ять ходів від думки до петлі, Коли існстинкт руйнує епітелій, Пізнай свою невиваженість і, Знайшовши богообране поліно, — Теши собі святого Буратіно. ▲ Collapse | |
|
|
Jarema Ukraine Local time: 20:48 Member (2003) German to Russian + ... Moderator of this forum TOPIC STARTER Сергій Татчин | Dec 20, 2005 |
З того боку мовчання З того боку мовчання – хрести Й заштриховані спокоєм кола. Там минуле з майбутнім – на ти, І хитка порожнеча довкола. Там чиєюсь рукою в зеніт Вбиті цвяхами літери птахів, Що ввижаються звідти мені В олов’яні рядки епітафі... See more З того боку мовчання З того боку мовчання – хрести Й заштриховані спокоєм кола. Там минуле з майбутнім – на ти, І хитка порожнеча довкола. Там чиєюсь рукою в зеніт Вбиті цвяхами літери птахів, Що ввижаються звідти мені В олов’яні рядки епітафій. Там напруга, як рвана струна, Розпрямилась в посріблену тишу, А моя нагорода-вина На долонях рядки свої пише. Там – остання з минулих надій Зачекалась в моєму полоні На ймовірність, що ще при житті Я відмию від літер долоні. Стану чистим, як вранішній сніг, На якім не топталися люди, Щоб прийшло й притулилось до ніг Цуценятком дитинство забуте... *** Лист другові сьомий Ховайся, друже... Грудень – білий злодій – Шукає всіх прибічників тепла. А що простить – надіятися годі: Він син зими, зима ж на тебе зла... Вона здіймає крила, як заграву, І їй зі всіх потрібен тільки ти, Бо тільки ти по зоряному праву Допомагав нести мої хрести... Шануйся, друже... Низками історій Лишай пташині знаки і сліди, Почни одну з незайманих Love story, Одному важко зиму перейти... ...Сто днів зими несуть її клейноди. І ця юрба затягує пісні Про холоди, покладені на ноти, Що ще з весни грозилися мені... І я один на березі дороги, До мапи суму – вікнами очей, Вбираю шлях, яким у сни потрохи Оце бліде видовисько тече... А з того боку – вигадані друзі, Для непричетних – зовні – неживі, Одним рядком навік завмерли в русі: Від віри в світ – до світу в голові. У тих світах не вірю у слова я, Бо вже окріп самотністю, й пусте, Якщо ніхто із мертвих не сховає, Коли зі сходу суржиком мете... P.S. В моєму напрямку зима Зробила кілька кроків І зупинилася сама На сто холодних років. А я стою на цій межі, Приречений до віри У те, що ми навік чужі Й поріднені допіру... М.Фішбейну Коли холодні янголи зими Піднімуть в небо довгі срібні труби, Й поллється сум-мелодія, а ми Уявим, як примерзли їхні губи; Коли Земля зупиниться в пітьмі – Ділити всім живим грудневі зорі, Й поділить, і залишиться в умі Той залишок, в якому ми – прозорі; Коли Господь прихилиться чолом, Щоб подивитись людові у очі, І вклякнуть люди: „Господи... Шолом!” Й Господь перехреститися захоче; Тоді і я, і друг мій – ще не мрець, За стільки слів не схибивши ні разу, Через ліси і гори – навпростець, Дійдемо у пітьмі до Фішбейнstrasse, Й три пари рук розкинемо в хресті, Як і тоді, коли була причина, Бо на коли – ми маємо – тоді, А на причину – рима – Батьківщина, Тоді Господь від праведних щедрот Запалить день на самім сході суші І усміхнеться з зоряних широт, Й земля здригнеться й далі колом рушить...
[Edited at 2006-02-26 19:44] ▲ Collapse | | |
Кортить постояти між великими | Jan 17, 2006 |
З ПАРУБОЦЬКОЇ ЛІРИКИ *** Співали півні вдалині, Згасали зорі, А ми лежали на рядні В старій коморі. Кусали шию остюки, Ломило спину, А батько гнув нам матюки Десь коло тину, І по леваді з рогачем Ходила мати, Й дитина сходил... See more З ПАРУБОЦЬКОЇ ЛІРИКИ *** Співали півні вдалині, Згасали зорі, А ми лежали на рядні В старій коморі. Кусали шию остюки, Ломило спину, А батько гнув нам матюки Десь коло тину, І по леваді з рогачем Ходила мати, Й дитина сходила плачем У нетрях хати. А в нас - свій клопіт, шепіт, піт, Цілунків - триста! ...І колихався твій живіт, Як діжка тіста. (Василь Триліс. Майже неопубліковане) ▲ Collapse | | |
_Alena Ukraine Local time: 20:48 Spanish to Ukrainian + ... Великим доведеться посунутися:) | Jan 19, 2006 |
Vassyl Trylis wrote: З ПАРУБОЦЬКОЇ ЛІРИКИ А можна ще? І цей, і попередній, який Ви колись давно тут нам представили, дуже сподобалися, правда:) | | |
Не лякайтесь, великі! | Jan 19, 2006 |
[/quote] А можна ще? [/quote] п. Олено, справа в тім, що насправді я глибоко не згоден із моїми глибоко безідейними віршами. До того ж погано пам'ятаю, що я хотів ними сказати... | |
|
|
Душевна лірика | Jan 20, 2006 |
Vassyl Trylis wrote: ...я глибоко не згоден із моїми глибоко безідейними віршами... Як на мене, то душевна лірика народжується саме тоді, коли немає "ідей", коли автор пише серцем, душею, а не розумом. Потім, коли його твори набувають ідейної зрілості та стають у чергу до переліку класиків, душевності стає трохи (подекуди набагато) менше. Чи може я помиляюсь? | | |
Jarema Ukraine Local time: 20:48 Member (2003) German to Russian + ... Moderator of this forum TOPIC STARTER Поезія й душа | Jan 20, 2006 |
Dmitriy Kovalev wrote: Vassyl Trylis wrote: ...я глибоко не згоден із моїми глибоко безідейними віршами... Як на мене, то душевна лірика народжується саме тоді, коли немає "ідей", коли автор пише серцем, душею, а не розумом. Потім, коли його твори набувають ідейної зрілості та стають у чергу до переліку класиків, душевності стає трохи (подекуди набагато) менше. Чи може я помиляюсь? Умовно, розум - то проза, душа - то поезія. Без душі поезії, лірики не буває взагалі. Бо поезія звертається не до розуму, а до душі, до відчуттів. Відносно класиків, даремно Ви про них так. Існують різні класики. В цій антології класики відсутні взагалі. Навіть дещо інакше. В неї потрапляють перлини поезії незалежно від того, хто їх написав. Звісно, як на мій смак. Бо ж антологію поповнюю в основному я. | | |
Jarema Ukraine Local time: 20:48 Member (2003) German to Russian + ... Moderator of this forum TOPIC STARTER
Я гуляю поміж вас, Світ для мене як наркотик, Я маленький чорний котик – Шалапут і ловелас. Як останній драндулет На порозі катастрофи, Я пишу прощальні строфи, Я філософ і поет. Ні бажання, ні часу Виправляти власні хиби, Вірю в безкін... See more Я гуляю поміж вас, Світ для мене як наркотик, Я маленький чорний котик – Шалапут і ловелас. Як останній драндулет На порозі катастрофи, Я пишу прощальні строфи, Я філософ і поет. Ні бажання, ні часу Виправляти власні хиби, Вірю в безкінечну рибу Й абсолютну ковбасу. Я одвіку сам-один, Не беруть мене простуди... Горобці, коти і люди – То найкращі із тварин. ...Я гуляю поміж вас, Світ для мене як наркотик, Я маленький чорний котик – Шалапут і ловелас. *** Нашепотіла строфи ці Моя печаль – моя химера, Не довіряючи паперу, Я пишу вірші на руці. На склянку мерзлого дощу Мене запросить ніч осіння І я, не маючи терпіння, На пальці риму пропущу – І будуть вірші знов – із тих, Що не допишуться ніколи, Бо вже стоять дерева голі, А я пишу лише для них, Бо ми із ними як мерці – Життя зайшло за половину... Заплаче осінь як дитина І змиє вірші на руці. ▲ Collapse | |
|
|
Oleg Prots Ukraine Local time: 20:48 English to Ukrainian + ... Юрко Позаяк :) | Jan 20, 2006 |
АНГЛІЙСЬКА БАЛАДА Миднайт. Лише байдужий мун Замок, Ай, самотні кроки. Лунко б'є холодні клоки Старовинний пендулум. Сто століть і сірий стоун... Хто там ?!. Незнайомий гест?! Ноубоді...Тисне чест, Колд віків проходить в боун... Знаю, скріз�... See more АНГЛІЙСЬКА БАЛАДА Миднайт. Лише байдужий мун Замок, Ай, самотні кроки. Лунко б'є холодні клоки Старовинний пендулум. Сто століть і сірий стоун... Хто там ?!. Незнайомий гест?! Ноубоді...Тисне чест, Колд віків проходить в боун... Знаю, скрізь тут ходить дес, Всі, хто був, пішли вже з нею, По таємнім, темнім вею Всі минули й зникли десь. Ай'м елоун... Й тільки в найті Я скликаю їх усіх, Знову чути м'юзик, сміх, Мову благородних кнайтів! В їхнім колі я сміюсь, Тайми згадую лицарства, Глорію колишню царства Й лиш під морнінг схаменусь... Замовкають звуки струн, Проскакав зелений дофін, Час, коли я ляжу в кофін, Знає тільки пендулум. ▲ Collapse | | |
Jarema Ukraine Local time: 20:48 Member (2003) German to Russian + ... Moderator of this forum TOPIC STARTER Наталка Фурса | Feb 26, 2006 |
МІФ ПРО ЗОЛОТУ РИБКУ Я так любила зваблювать слова! Я з них казкові зводила палаци. (Це ж вам не кам’яницю мурувать!..) Вони ж — втікали, як пісок, крізь пальці. І — злизувала хвиля замки ті. І — берег очі пік, як аркуш білий… І я слова, т... See more МІФ ПРО ЗОЛОТУ РИБКУ Я так любила зваблювать слова! Я з них казкові зводила палаци. (Це ж вам не кам’яницю мурувать!..) Вони ж — втікали, як пісок, крізь пальці. І — злизувала хвиля замки ті. І — берег очі пік, як аркуш білий… І я слова, терпінням, приручила. Вони ж були — зрадливі, наче тінь. Й хисткі, мов прибережна осока: хіба у ній сховаєшся з бідою? — Найменша повінь — і несе ріка курінь очеретяний за водою… Я все ще намагалася схитрить — й слова ліпила із глевкої глини. І — з саману звела собі хатину. Її сточили зливи і вітри… І я навчилась мучити слова, витешуючи грані — з глиб камінних! Впокорила… І — вивершила стіни. (Не знайде швів вода і мурашва…) Ще дах звести — і можна відпочить. Виснажлива була у мене праця… Зате яка споруда удалася! — Її й віки не зможуть підточить… І в переддень високого Різдва я вже хотіла освятити камінь… Та раптом збунтувалися слова! І зажадали буть не домом — Храмом! І — не для мене, а — для Божества… Сяйнула іскра Божа із небес — і розколовся тесаний мій камінь, не гідний бути й підмурівком Храму!.. І — нанівець пішов мій труд увесь. Бо — розкотились звільнені слова: жаринами, що з іскри розгорілись… І знову берег, наче аркуш, білий: його ріка, як долю, намива… Та не зведу вже дому на віку, бо ті слова-жарини не холонуть! — Й печуть мені і очі, і долоні. Ще й випікають рани… на піску. ▲ Collapse | | |
Jarema Ukraine Local time: 20:48 Member (2003) German to Russian + ... Moderator of this forum TOPIC STARTER Світлана Поваляєва | Feb 26, 2006 |
Льодяниковопрозорі Ніжномедові легкі Ламкі мерехкі невловні Мінливі лелітки сонця Дивне мереживо стиглого Літнього вечора на воді… Небо штампує хмари Немов попкорн У яскраві пакети Обох берегів І велике це Місто Стоїть �... See more Льодяниковопрозорі Ніжномедові легкі Ламкі мерехкі невловні Мінливі лелітки сонця Дивне мереживо стиглого Літнього вечора на воді… Небо штампує хмари Немов попкорн У яскраві пакети Обох берегів І велике це Місто Стоїть на колінах І дивиться у воду Немов Нарцис. *** Медовий і синій мов аквамарин з росою у павутинні з туманом на незворушній воді прозорий мов дим від осіннього листя моторшний мов зграя ворон у чистому аквамарині неба схожий на бурштин обкачаний у калиновім соці теплий мов вагітна кішка на колінах у зоряну вересневу ніч важкий мов гордість чайки вічний немов річковий пісок медовий і синій тягар моєї ніжності. *** Знову прокволі ритми Місто в дощі за вікном Сині акації в парковому алгоритмі Білий будинок, і хмари, забиті хрестом Вулиця з виломом — риб’ячою лускою В шибках міняться метаморфози весни Плачу я плачу — скучила за тобою З плівки не стерти ті зливові сни… Тінь — метелик на свічку Зсипаються з крил пелюстки В зелені долоні покличу Хустка часу здибиться хрустко На грудях… пальці ламають ладан… *** ▲ Collapse | | |
Pages in topic: < [1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12] > |