Pages in topic:   < [1 2 3 4 5 6 7 8 9] >
Off topic: Сучасна українська поезія
Thread poster: Jarema

Jarema  Identity Verified
Ukraine
Local time: 02:27
Member (2003)
German to Russian
+ ...

Moderator of this forum
TOPIC STARTER
Василь Герасим'юк Mar 1, 2006

Осінні пси карпат

Іду – немов траву чиюсь толочу –
отак мені. Не погляд і не зойк
з гущавини. Та озирнутись хочу,
поглянути на слід бодай разок.

Не видно сліду. Не крадуться тіні.
Ніхто не скочить і – по рукоять!..
Але я знаю: є ще пси осінні –
... See more
Осінні пси карпат

Іду – немов траву чиюсь толочу –
отак мені. Не погляд і не зойк
з гущавини. Та озирнутись хочу,
поглянути на слід бодай разок.

Не видно сліду. Не крадуться тіні.
Ніхто не скочить і – по рукоять!..
Але я знаю: є ще пси осінні –
Вони мене почули і не сплять.

Не виють. Не печуть небесні схили.
Отари не женуть – то відійшло.
Верхи їх відпустили й побіліли –
вже був мороз. Вже вкуталось село.

Вже все забуто!
Згризено в гонитві!
А що насподі – чорне і круте,
аж крутить листям буковим на вітрі,
аж менша псота кумельгом іде!

Їх спини жовті. Їх зіниці білі.
Їх лапи відігріті у золі.
Їх ґазди мокрі в тихому похміллі.
Їх зорі вічні. Їх ґаздині злі...

А ти ідеш – печаль чиюсь толочиш.
В ногах чиїхось часом, як щеня,
заскімлиш...
Часом озирнутись хочеш,
немовби хтось тебе наздоганя.
Collapse


 

Jarema  Identity Verified
Ukraine
Local time: 02:27
Member (2003)
German to Russian
+ ...

Moderator of this forum
TOPIC STARTER
Марина Павленко Mar 1, 2006

…За виноградними
зеленими загатами
ця вуличка
сховалася від чаду.
За старовинними
мережаними ґратами
ця вуличка
сховалася від часу…

***

Сонет січневого неба

(Блакитний)

Стри
... See more
…За виноградними
зеленими загатами
ця вуличка
сховалася від чаду.
За старовинними
мережаними ґратами
ця вуличка
сховалася від часу…

***

Сонет січневого неба

(Блакитний)

Стрибаю босим зором по снігу,
Зіщулилась душа мерзлякувато.
Аж ось, піднявшись над їдку югу,
Враз помічаю небо в чистих шатах.

І я вже там, де тільки тиші гул,
Де тільки синь і сонце розіллято.
Скидаю з пліч усіх марнот вагу
І в голубінь пірнаю, мов у свято.

Пливу й пливу, в блакитняві зігріта,
Все далі й далі від нудних простуд,
Бо в небі навіть серед січня літо.

У нім немає куцих буднів пут,
Із нього безмір лазурово світить,
У нім душі
і сад,
і суд,
і суть.


***

Я — смуток

Я — смуток,
я…
ой, перепрошую,
що це зі мною?
Спіткнувся об чорнобривець,
що вибіг мені назустріч
навіщось з обіймами;
зачепився за усмішку яблука,
що кивнуло мені “Добридень!”;
посковзнувся на рушникові,
що під ноги ліг мені листяно,
і…
Невже мене вже немає?
Ох!

***

Львів, 1991

Кущичок білоцвіту
зі мною приїхав зі Львова.
Щоб на Вербну неділю розквітнути
банями святого Юра.
Collapse


 

Jarema  Identity Verified
Ukraine
Local time: 02:27
Member (2003)
German to Russian
+ ...

Moderator of this forum
TOPIC STARTER
Надія Чорноморець Mar 24, 2006

Весна пробуджує і надихає ніжність,
І розмаїття барв — хвилює й поглина:
Мімоза і тюльпан, і сону сивина,
Розважливий нарцис і котикова свіжість.

А серед літніх чар — ромашок білосніжність,
Легкий бузковий лет, волошок глибина,
Півоній і лілей дух
... See more
Весна пробуджує і надихає ніжність,
І розмаїття барв — хвилює й поглина:
Мімоза і тюльпан, і сону сивина,
Розважливий нарцис і котикова свіжість.

А серед літніх чар — ромашок білосніжність,
Легкий бузковий лет, волошок глибина,
Півоній і лілей духмяна пелена,
І сонях золотий — долонею у вічність.

Осіння буйність айстр і повінь хризантем.
А десь під новий рік — в мінливий марний день —
Намистом зірочок — розквітла гілка вишні.

Велична холодність оздоблених гербер.
І шикування — цілорічне — королев —
Троянд — невимушених, гордовитих, пишних.

***

Завіхола завіяла, накрила,
Заплутала спокушені узбіччя,
Сліпого сонця тіні мозаїчні
Смерканням каламутним захопила.

Склепінь кошлатих захолола брила,
І вершників зринаючих величчя —
Руно коштовне піднімають звично
З пухкого долу на невтримні крила.

Застиглий порух, упокірна втома,
Шорсткого скрипу нестійка луна.
Біль полохливий, пристрасть несвідома,
Бруньок смолистих вічна таїна.

Сонат могутніх не заграти вітру —
Сліди самотні, складені пюпітри….

***

Рябий асфальт під білим сонцем мліє,
Тамує спрагу день — та вітром снить,
І подих лісу спекою пашить,
Бентежно захід ватрами яріє.

В траві принишклій коник шаленіє,
І ночі шовк знемогою тремтить,
Колючий сполох — вирізає мить,
Розлогий грім — бурмоче і німіє.

І вранішня роса, вечірній спокій
Духмяних лип, жасмину й полину.
Лиш зрідка — скерцо — витина сорока,
Джмелі — своє — розважливо гудуть.

І котить білий пух під ноги вітром.
На краплях дощових — веселки. Літо.
Collapse


 

Jarema  Identity Verified
Ukraine
Local time: 02:27
Member (2003)
German to Russian
+ ...

Moderator of this forum
TOPIC STARTER
Ірина Новіцька Mar 24, 2006

Ця музика важка - водою б їй назватись
Подібно Стіксу водам чорно-золотим.
Так ніжно обіймає вуха теплуватий
Туман прозорих нот - а все ж різкий між тим -
І тут повітря, що розжарене від схлипів,
Стрічає натиск рук, заламуваних так,
Що музика, доповнена цим
... See more
Ця музика важка - водою б їй назватись
Подібно Стіксу водам чорно-золотим.
Так ніжно обіймає вуха теплуватий
Туман прозорих нот - а все ж різкий між тим -
І тут повітря, що розжарене від схлипів,
Стрічає натиск рук, заламуваних так,
Що музика, доповнена цим хрустом, типів
На задніх темних лавах повергає в ляк.
Бо їх комплекція з фігурами Пилатів
Прикликала б алюзію, якби не те,
Що їх ніхто не вбачить - ніжний дим крилатий
Кладе рукав на очі, клубиться й росте.
Блиск багряниць не може уявитись оку,-
Бо він це знав: що серед післялітніх піль,
А не в синедріонних залах, рвав пророку
Всі нерви смутної душі червоний біль.
Стражденнику, і знов мені перед очима
Твоя печаль! У ніжних голосах, куди
Вона ввійшла, вчувається пітьма незрима
І заливає світ потоками води.
Присвячена тобі хвилина піднебесся
Спускається донизу, в оркестрову, в зал.
Срібляться брижі й на густім, прозорім плесі
Висвітлюється сонцем душ гіркий хорал.

***

О любий Гамлете, забудь стежки,
Які тебе носили Віттенбергом,
І універ, і місто тихим смерком,
Коли з пивниць вертають пияки,
І стійку, де ти з Юдком а чи з Берком
Так кружеляв по-данськи наливки,
Щоб потім видивлялись двійники
На тебе, схиленого над люстерком.
Нагальний лист зове тебе додому.
Твій батько вже в могилу ліг тісну,
Отрутою вколисаний до сну.
В трагедію, допоки невідому,
Ця путь веде. Ступи ж без каяття,
Бо Доля вимогла твоє життя!
Collapse


 

Jarema  Identity Verified
Ukraine
Local time: 02:27
Member (2003)
German to Russian
+ ...

Moderator of this forum
TOPIC STARTER
Оксана Лятуринська Apr 13, 2006

Вибачаюсь, бо це не поезія останніх років. Це просто ПОЕЗІЯ.

Тому й не втримався.

На Варті

Не знаєш гасла — боронись!
Освячений держу я спис.
Я попіл бороню батьків,
героїв славу, честь борців.

Зухвальче, чолом, оком ниць!
Тут недото
... See more
Вибачаюсь, бо це не поезія останніх років. Це просто ПОЕЗІЯ.

Тому й не втримався.

На Варті

Не знаєш гасла — боронись!
Освячений держу я спис.
Я попіл бороню батьків,
героїв славу, честь борців.

Зухвальче, чолом, оком ниць!
Тут недоторканість гробниць,
багаття, і священний дуб,
і Володимирів тризуб.

***

Зуб, ратище, копито, пазур.
Тут муж ішов на силу вражу.
Сурмив тут мамут. Тут ведмідь
печерний вів кошлатий слід.
Кружляв тут яструб в яснім небі,
по озеру плив чорний лебідь.

***

Важкі киреї, золоті
далматики та оловіри,
і княжі корзна, і щити,
ножі, списи, мечі, сокири.

Ковтки, підвіски. Барми й гривни.
І соболі, білиці й куни.
І згуки рогу переливні,
й гучні від перегонів луни.

Розгонисте небесне грище,
все довше, ширше, глибше, вище.
Є лицарству де погуляти
і хист і силу показати.

А пугар з золота тяжкий
по вінця повниться медами,
він із руки і до руки
кружляє хмільно за столами.

Олег. Ольгович Ярослав.
Як не пізнати Святослава?
Щит ясний — сонце, очі — став,
а обіч його — ратня слава.

Роман. Данило. Осьмомисл.
Тобі все лицарство шановне —
хоч шапку скинь і уклонись —
і йде злот-пугар заздоровно.


***

Устами славлена
стріла стужавлена.
Хвалена, хвалена,
в отруті калена!
Стріла окрилена,
стріла доцілена.
Кров’ю гартована
стріла значкована.
Collapse


 

Vassyl Trylis  Identity Verified
Local time: 02:27
English to Russian
+ ...
Олекса Стефанович (1899-1970) (чи сучасна це поезія?) Apr 22, 2006

ВЕЛИКОДНЄ

"Христос воскрес!" Давно затерся
Серед потоку слів і зол
І білим голубом до серця
Не припада вже цей глагол.

І вже не всталого із гробу
І зниклого у вишині,
А ненаситную утробу
Ми ублажаємо в ці дні.

Пилати, Іроди та Юди -
І так далеко до небес.
Воскрес Христос? Як станем люди,
Тоді - воістину воскрес.

Міттенвальд, 1947.


 

Jarema  Identity Verified
Ukraine
Local time: 02:27
Member (2003)
German to Russian
+ ...

Moderator of this forum
TOPIC STARTER
Сучасна - не сучасна Apr 22, 2006

Особисто я встановив собі таку межу. Не раніше 60-х років ХХ-го століття. Й то лише як виняток.

Краще - 70-і роки, а ще краще - починаючи з 80-х років ХХ-го століття.

Бо поступово ця гілка форуму перетворюється на антологію. А в будь-якої антології мають бути часові межі.

Стосовно ж особистих уподобань, можу сказати, що наприклад, поезія Богдана-Ігоря Антонича є для мене сучасною.


 

Jarema  Identity Verified
Ukraine
Local time: 02:27
Member (2003)
German to Russian
+ ...

Moderator of this forum
TOPIC STARTER
Борис Мозолевський May 26, 2006

Я встав серед ночі і вийшов у степ,
У скошене царство моє опівнічне,
Де місяць над стернями наче затерп
І лив у пітьму своє світло магічне.

Воно колихалось, густе, як меди,
Таке золоте і терпке, аж зелене,
Що можна було розпізнати сліди
Усіх, що хо
... See more
Я встав серед ночі і вийшов у степ,
У скошене царство моє опівнічне,
Де місяць над стернями наче затерп
І лив у пітьму своє світло магічне.

Воно колихалось, густе, як меди,
Таке золоте і терпке, аж зелене,
Що можна було розпізнати сліди
Усіх, що ходили цим степом до мене.

Озвався бугай — покотилась луна,
Поволі затихла у травах зарічних.
Стогнала в могилі чиясь таїна —
Безмежна, як степ, і глибока, як вічність.

***

Неоліт

Монолог

Над степом повінь місячна пливла,
Я гола йшла, збирала квіт ромену.
В моїх очах кипіла синя мла,
І місяць цілував мені рамена.

За балкою дві ватри на горі,
А на землі ще ні межі, ні вежі.
Дві білі мої втіхи, дві зорі,—
Кому дам спити вашої пожежі?

О непорочна святосте зачать
Над прірвою бездонно-голубою!
Ти чуєш, світе,— лебеді ячать?
І олені ідуть до водопою.

Луна, мов дзвін, над степом прогула,
І гурт завмер сторожко край дороги.
Чатує там на оленів стріла,
І ось один з них сумно скине роги.

На жовтім рінні розтечеться мак,
Він похитнеться і сповзе додолу.
Тоді стрункий, засмалений юнак
Його на спині понесе додому.

Я тільки подивлюся і піду
В блакитну повінь, в місячну завію.
На срібні зела мовчки упаду
І тихими вустами споловію.


Літо в житах

Де степами п’яна рать ходила,
Де рікою кров лилась колись,
Кіммерійські стріли і вудила
У червоній глині запеклись.

І, неначе стомлені тамтами,
Низько розстилаючи баси,
Сумовито стогнуть над житами
Грізні кіммерійські голоси.

Квітне шовком неба синя пілка.
Виднокруг бринить, як тятива.
Може, то в траві й не перепілка,
А душа закохана співа?

Не злякай той голос ненароком,
У зеніті погляд зупини:
Може, то чиєсь гаряче око
Стежить за тобою з вишини.


Пісня вічної дороги (Чингізові Айтматову)

Літній день починається щебетом.
Тануть в білім серпанку горби.
Щоб у мандрах далеких не щезнути,
Виріж костур собі із верби.

І коли просвистить під тобою
Та безжальна остання коса,
Ти над світом зведешся вербою
І вростеш в молоді небеса.

Гожі зорі тобі з високості
Заплітатимуть в листя свій спів.
Будуть птиці до тебе у гості
Прилітати із рідних степів.

І, згадавши у видиві тому
Стріхи рідної сивий комиш,
Ти поклонишся отчому дому
І хорально в світи просурмиш.

І, в шуканнях долаючи простір,
В холодку твоїм витерши піт,
Хтось із тебе вже виріже костур
І піде в нерозгаданий світ.

Хай горить йому в дальній дорозі
Неповторна зоря голуба.
Хай над ним при останнім порозі
Окрай шляху зведеться верба.

Хай всміхнеться душі його добрій
Те, що нам не давалось обом…
А дорога снується за обрій
І зникає за третім горбом.




[Редактировалось 2006-05-26 17:38]
Collapse


 

Jarema  Identity Verified
Ukraine
Local time: 02:27
Member (2003)
German to Russian
+ ...

Moderator of this forum
TOPIC STARTER
Анатолій Мойсієнко May 26, 2006

Із книги "Сім струн"

Сонет

Сім струн сумують серед світу,
Сміються сім, співають сім...
Сімом сим струнам споловіти -
Спів- сивосум, спів- світлосинь.

Сім слів, сім слив, сміються сім, сумують,
Сім слів синіють сливно, сім синінь...
Сміється с
... See more
Із книги "Сім струн"

Сонет

Сім струн сумують серед світу,
Сміються сім, співають сім...
Сімом сим струнам споловіти -
Спів- сивосум, спів- світлосинь.

Сім слів, сім слив, сміються сім, сумують,
Сім слів синіють сливно, сім синінь...
Сміється сміх. Сумує сум. Самує
Сам Савооф... Сім самоспалень, сім спасінь...

Сумління спопеля стовічні стигми.
Сіромі скаржно скавучить стилет.
Сміється сум, сумує сміх... Сонет
Сейсмічно-свічно, сумно-стумно стигне.

Сім струн, сім слів, сім співів, сім світінь...
Світ-сонях. Світовид-світ. Світ світів.


Рондель

Сім слів, сім струн, сім сріберних сотань,
Стонадцять світових сумлінь, спокут,
Стонадцять сновидінь, стонадцять смут,
Стонадцять сподіванок, спогадань...
Струнка смерічка, срібнострунний стан,
Скипа смола, сік-сонцевир - салют!
Сім слів, сім струн, сім сріберних сотань,
Стонадцять світових сумлінь, спокут.
Снують спроквола сови. Сім світань
Сутану-сутінь споночілу ссуть.
Світає слова споконвічна суть,
Світа співзвуч симфонія свята...
Сім слів, сім струн, сім сріберних сотань...


Газель

Сліпучо-срібна стрічка снігу...
Сороки стрекіт стрішить стріху.
Село селянські слуха сни.
Сніг сіється-снується стиха...
Спросоння скрикне сива сойка.
Старезний стовбур - скрушно сміхом...
Сахнеться серце... стрепенеться
Сказанням старовинним скіфа.


Тріолет

Слов'янства світова столиця.
Столиць столиця серед світу,
Софії славою сповита...
Слов'янства світова столиця.

Святиться, споконвік святиться
Славути синь... Стяг... Сонцевіти...
Слов'янства світова столиця,
Столиць столиця серед світу.



Октава

Смаглява спасівська стежина,
Спянілі спасівські сади...
Сім сонцеструн, синь-сопілчина...
Солодких споминів сліди...

Смагляві стегна, сміх... Скажи-но,
Се світлий сон спішить сюди?
Cтупаю стежкою... Спориш...
Стоїш світанна... Сон? Cтоїш!


Рубаї

Співцю, сей світ - се суєта:
Сміх, славослів'я, сніг, сльота...
Сім струн - се суть співця, сім струн.
Співцю, самим собою стань.


Хоку

Спитай себе суворо:
Сувої строф -
Се сім струн серця?





[Редактировалось 2006-05-26 18:12]
Collapse


 

Roman Bulkiewicz  Identity Verified
Ukraine
Local time: 02:27
Member (2004)
English to Ukrainian
+ ...
Іван Малкович May 27, 2006

ІЗ ЯНГОЛОМ НА ПЛЕЧІ
Старосвітська балада

Краєм світу, уночі,
при Господній при свічі
хтось бреде собі самотньо
із янголом на плечі.

Йде в ніде, в невороття,
йде лелійно, як дитя,
і жене його у спину
сірий маятник життя, —

щоб не
... See more
ІЗ ЯНГОЛОМ НА ПЛЕЧІ
Старосвітська балада

Краєм світу, уночі,
при Господній при свічі
хтось бреде собі самотньо
із янголом на плечі.

Йде в ніде, в невороття,
йде лелійно, як дитя,
і жене його у спину
сірий маятник життя, —

щоб не вештав уночі
при Господній при свічі,
щоб по світі не тинявся
із янголом на плечі.

Віє вітер вировий,
виє Ірод моровий,
маятник все дужче бухка,
стогне янгол ледь живий…

А він йде і йде, хоча
вже й не дихає свіча,
лиш вуста дрижать гарячі:
янголе, не впадь з плеча.

[30-31 січня 1992]

ЛУБОК

Десь на звалищі, між будяками,
на вугіллі, що мокне роками,
янголів два:

один одному крила воскує,
один одного в очі цілує, —
дожидають Різдва.

Поруч з ними дитятко гоже,
і ніхто розпізнати не може:

хто кого береже? —

чи дитятко цих янголів, а чи
білокрилі — дитятко, що скаче —
в небо важиться вже.

На цій чорній землі — що робити
білим янголам? — вугіль дробити
чи ридати в блакить?

Кожен янгол волить цю ж хвилину
в сад небесний віднести дитину,
але Бог не велить…

Десь, де скидано голі ялинки,
де брудні помаранчів шкуринки,
на померзлій траві

двоє янголів, з ними — дитятко,
в кулачкові затисло колядку, —
вже й по Різдві.

[23-24 червня 1992]

САД РІЗДВЯНИЙ

Хтось із дитям удвох
бродить різдвяним садком.
Каже дитятко: «я — Бог»,
трусить сніжком.

Кутає благодать
їх в найтихішім з садів,
пір'ям холодним риплять
білі гусятка слідів.

Старший — услід ступа,
став посеред зими,
малому в подушку черпа
неба із янголами.

Знає: прийдуть королі,
знає: клякнуть умлівіч,
знає: гусятка малі
попідростають за ніч.

[листопад — 27 грудня 1992]


ПРИТАНЦЬОВУВАННЯ НА ОДНІЙ НОЗІ

Oto jest spowiedz krety-yy-na...
К.- І. Галчинський


Ой розкажи-но, Яри, и, и, но
(це ніби сповідь моя), -
яка полюбе дівчи, и, и, на
такого кретина як я?

Яка полюбе Іва, а, а, на? -
на тім"ї душе, е, вна
ра-а-а-на;
в руці - маю ружу,
язик - за оружжа,
а в серці
якась
коляда.

БУКОЛІКА З ЄВШАНОМ

З гір - з гостини - вертають вони,
і лошиці несуть молодиць:
у жінок під серцями сини,
і лошата - в лошиць.

Будуть знову коні й мужі
однакові бачити сни,
будуть гризти ночей коржі
й нюхати євшани.

Будуть гнати скажено овець,
вірних травити псів,
що каганчиками язиків
світять шлях
навпростець.

Западуться сімсот стежин,
ззайчатіють вовки,
як летітимуть до дружин
коні і пастухи.

У хатках, що присипав сніг,
у стаєньках -
стократ
цілуватимуть риси свої
у синів і лошат.
Collapse


 

Voloshka  Identity Verified
Local time: 02:27
English to Russian
+ ...
Юріє, дякую! Jul 3, 2006

Ніколи не розуміла, як люди пишуть поезію (правда, що проза - це розум працює, а лірика - щось за межами розуміння), але яка насолода від українського слова! Поезія, що проголошує якісь політичні гасла, теж росте з прози. Мій викладач української мови успішно публікує свою поез... See more
Ніколи не розуміла, як люди пишуть поезію (правда, що проза - це розум працює, а лірика - щось за межами розуміння), але яка насолода від українського слова! Поезія, що проголошує якісь політичні гасла, теж росте з прози. Мій викладач української мови успішно публікує свою поезію, але я взагалі її не сприймаю: анті-урбаністична поезія, злі-металеві слова, наче нутро виколупує, хай краще поезія буде піснею, як ця лірика.

Романе, дякую за те, що згадали Івана Малковича. Які книжки для діток наших видає. Але, перепрошую, мені не дуже подобаються сучасні казки Абабигаламаги. Чудові ілюстрації, але дещо нагадує комікси, бо по ілюстраціям можна здогадатися, про що казка, а зміст казок наче трохи недороблений (Про поросятко, Про вовченятко), в казці Про жирафчика і пандочку занадто багато слів, які важкі для діток, дитина починає перепитувати кожнісіньке слово, зацікавлення проходить.
Вдячні і за Снігову королеву (завдяки ілюстраціям, моя дитина цю казку два місяці підряд слухала, починаючи з 2 років 5 місяців, а от від книжки видавництва "Обертон" дитина жахаїться, бо боїться страшних малюнків). Дякуемо за Улюблені вірші (окреме спасибі за прекрасно записаний диск), за Абетку, за 100 казок (чекаємо на нові томи і особливо на диск, трохи не задоволена, що манера ілюстрацій з попередніх казок в деяких нових повторюється), за Казки Туманного Альбіону, за Лізу та її сни (неповторна книга), за Ніч перед Різдвом, за маленькі книжечки Білосніжку та Семеро козенят.

[Edited at 2006-07-03 19:32]
Collapse


 

Jarema  Identity Verified
Ukraine
Local time: 02:27
Member (2003)
German to Russian
+ ...

Moderator of this forum
TOPIC STARTER
І. Шувалова Aug 18, 2006

Цей сніг – відбілювання світу.
Цей світ – відболювання снігу.
На плесі неба – світла витин.
На тілі ночі – тиші вигин.

Хорал – дороги зір прозорих.
Гора на місяцевих рогах.
Ховрах унюхується в порох.
Він відчуває в ньому Бога.

***

В
... See more
Цей сніг – відбілювання світу.
Цей світ – відболювання снігу.
На плесі неба – світла витин.
На тілі ночі – тиші вигин.

Хорал – дороги зір прозорих.
Гора на місяцевих рогах.
Ховрах унюхується в порох.
Він відчуває в ньому Бога.

***

В.К.№1

----------------В. К.

Я намолюю твоє тіло,
Я вилюблюю твою душу.
Сиплють боги сліпі стріли.
Ми тілами їх ловимо мужньо

І здихаєм у злих корчах,
Заблювавши свої ванни.
А світила висять сторчма
Поміж ребер сліпого туману.

Тільки місто гуде, як серце,
Розсилаючи біль по венах.
Ти на вежу життя здерся,
Щоб сидіти там, навіжений.

Щоб боліти собі тихо
І ловити грудьми стріли.
А я маю своє лихо
І молюсь на твоє тіло.


***

Як теплий ліс, як гостра вертикаль,
Як ланка, зв’язка до,
тепер
і після,
Тече дерев співаючий кришталь,
Здійнявши плоть небес на білі вістря.

Осипалося біле й мовчазне,
Розтануло, стремтілося, оджило.
Тепер тепло ніколи не мине
Хворобою у заскорузлих жилах.

Тепер чекати триста літ дощу,
Облизувати землю із долоней.
Я темні гнізда у гіллі мощу,
Де райдуги мене не наздогонять,

Де сняться сни. Такі уже ті сни,
Що страшно ніччю очі розліпити.
А сніг помер. Або наснився сніг.
А нам без нього жити ще і жити.

***

Весніння

Біле світло поглинуло
Тіло моє знесилене,
Жовтий вітер заповнив
Пори мої і вени.
І не вірю, що іній на віях
Десь тут носили ми.
Це жадання тепла,
Напевно, закладене в генах.

Біле полум’я геть сфокусоване
В нас на вилицях,
Обціловує крапельки поту
Із вуст обпалених,
Наче сонце гіркими гріхами
Нашими живиться,
Наче сонце живе
Тільки нашим серцевим запаленням.

Од землі в безземелля
Штовхаєшся сильними рухами,
Із тяги в невагомість
Зриваєшся, наче устрелений.
Головне тепер вислухать
Те, що одвіку слухаєм,
Те, під що ритуально
Пульсуєм тілами в постелях ми.

Головне тепер висмоктать
Тугу, киплячу у стовбурах,
Головне тепер виїсти з тиші
Жадання розквітнути.
Геть пописане небо
Слідами пташиними мокрими
І у жилах листків
Таємничі літописи витнуті.

Чорнорота земля
Пліснявіє, тече і квітне.
З неї білим насінням
І пружним стеблинням верне.
Із грудей, що роздерті
Першим весняним вітром,
Проростають гіркі і солоні
Сонячні зерна.



[Редактировалось 2006-08-18 17:37]
Collapse


 

Jarema  Identity Verified
Ukraine
Local time: 02:27
Member (2003)
German to Russian
+ ...

Moderator of this forum
TOPIC STARTER
Н. Білецька Aug 18, 2006

Таємна вечеря

Тоді, коли збуваються слова,
так само передбачено, як зливи,
тоді, як на дахах танцюють сливи,
зірвавшись з віт, і світиться трава
від місячного доторку землі, -
вночі, коли чекаєш на пригоду,
сумний приходить янгол і на склі
малює ч
... See more
Таємна вечеря

Тоді, коли збуваються слова,
так само передбачено, як зливи,
тоді, як на дахах танцюють сливи,
зірвавшись з віт, і світиться трава
від місячного доторку землі, -
вночі, коли чекаєш на пригоду,
сумний приходить янгол і на склі
малює час – від Заходу до Сходу,
від Півночі до Півдня, й навпаки...
Ти мовчки споглядаєш з ліжка диво,
як він – всього на відстані руки.
І гупають у стелю пізні сливи.

Відбудеться мальоване.
Колись.
А поки що дитинно і відкрито
на повну душу видихни й молись
мальованому первісному світу,
нездійсненим видовиськам дощу,
несправдженим пророцтвам й заповітам...

Ведись гостинно. Принеси борщу.
Присядь до столу – під рамена світу.
Повідай про безжалісні жалі,
про брухт речей, про те, про що б не варто.
І – випийте по чарці. Щоб на склі
всю ніч палали вилиці і ватри.

***

Тобі, який народжений у літі,
тобі, кому пасують імена
вождів і назви витриманих мітів –
таких, як пляшки грецького вина,
тобі, яким сп’яніти фантастично,
банально, як від пахощів комет, -
пролився день, почався день із річки,
із річки – каламутної, як мед.
Солодка і сумна твоя іржавість.
Пірна у хвилі сонце – для снаги.
А ти малюєш молодість і старість –
два різко протилежні береги.
А ти – волосся пахне пізнім літом –
уперто обертаєшся назад,
де мерзне світ, і тільки сходять квіти.

А протилежний берег – стиглий сад.
Collapse


 

Oleksandra P
Local time: 02:27
English
Олександра Пилипенко, Київ Jan 30, 2007

* * *
"Дитино, не можна до храму: твоя голова не покрита".
А що? Я ж не Діва Марія - навіщо мені омофор?
Та й хто це, даруйте, безглуздя такого спекотного літа
Начепить собі на макітру? Як кажуть англійці, what for?

"Дитино, не можна до храму, бо в тебе коротка спідниц
... See more
* * *
"Дитино, не можна до храму: твоя голова не покрита".
А що? Я ж не Діва Марія - навіщо мені омофор?
Та й хто це, даруйте, безглуздя такого спекотного літа
Начепить собі на макітру? Як кажуть англійці, what for?

"Дитино, не можна до храму, бо в тебе коротка спідниця".
А що - вже не можна й Ісусу коліна свої показать?
Я ж стану на них, так що довга спідниця могла б забрудниться,
А так... обтрушусь - і в тролейбус, а там - не складніш замарать.

"Дитино, ну я ж попередив! Та в тебе й обличчя вульгарне..."
Таке, вибачайте, зробили, і тут медицина слабка.
Якби ж то ви вірили в Бога, а так - і пояснювать марно.
А втім, заберіть ваші руки, бо Він мене сам пропуска -

Захекану, простоволосу... І хай я в короткій спідниці,
І маю вульгарне обличчя - Йому це видніше, ніж вам.
Прийшла я - покаятись. Люди! Я - горда, та щира блудниця.
Я хочу "прости" проказати. А ви... пропустіть мене в храм.
Collapse


 
Pages in topic:   < [1 2 3 4 5 6 7 8 9] >


To report site rules violations or get help, contact a site moderator:


You can also contact site staff by submitting a support request »

Сучасна українська поезія

Advanced search







Déjà Vu X3
Try it, Love it

Find out why Déjà Vu is today the most flexible, customizable and user-friendly tool on the market. See the brand new features in action: *Completely redesigned user interface *Live Preview *Inline spell checking *Inline

More info »
CafeTran Espresso
You've never met a CAT tool this clever!

Translate faster & easier, using a sophisticated CAT tool built by a translator / developer. Accept jobs from clients who use SDL Trados, MemoQ, Wordfast & major CAT tools. Download and start using CafeTran Espresso -- for free

More info »



Forums
  • All of ProZ.com
  • Term search
  • Jobs
  • Forums
  • Multiple search