Working languages:
Ukrainian to English
English to Ukrainian
Russian to English

NadiaKureliak

Ukraine
Local time: 16:41 EET (GMT+2)

Native in: Ukrainian (Variant: Standard-Ukraine) Native in Ukrainian
  • Send message through ProZ.com
Feedback from
clients and colleagues

on Willingness to Work Again info
No feedback collected
Account type Freelance translator and/or interpreter
Data security Created by Evelio Clavel-Rosales This person has a SecurePRO™ card. Because this person is not a ProZ.com Plus subscriber, to view his or her SecurePRO™ card you must be a ProZ.com Business member or Plus subscriber.
Affiliations This person is not affiliated with any business or Blue Board record at ProZ.com.
Services Translation, Training, Copywriting
Expertise
Specializes in:
Poetry & LiteratureTextiles / Clothing / Fashion
Cosmetics, BeautyEducation / Pedagogy
Food & DrinkIdioms / Maxims / Sayings
General / Conversation / Greetings / LettersSocial Science, Sociology, Ethics, etc.
Tourism & Travel
Blue Board entries made by this user  0 entries
Portfolio Sample translations submitted: 1
Ukrainian to English: Christmas Fairy-Tale
General field: Art/Literary
Detailed field: Poetry & Literature
Source text - Ukrainian
Різдвяна казка

1.
Зимовий вечір дрімав над лісом. М’яка снігова ковдра тепло окутала сонні кущі й дерева, щільно застелила лісові яри та галявини. У верхівках високих сосен перешіптувався вітер, а вони, тихо гойдаючи гілками, підпирали небо.
Прекрасна лісова країна саме лаштувалася засинати.
Витівниці білочки мостилися в дуплах дерев, закутували носики пухнастими хвостиками.
Мати-зайчиха кликала додому прудконогих малят.
Оленята під гіркою, за високим каменем, також заховалися від зимоньки. У невеличкій печері, де було так багато оленячого пуху, сухого лісового моху та гілочок солодкої верби, чекала на малечу мати-олениця.
Рудохвоста лисиця саме поверталася з полювання.
А снігурі на гілках старого велетня-дуба сонно гойдалися, час-від-часу обтрушуючи дзьобиками з червоних грудок сніг.
Тим часом, сніжинки – легкі, тендітні, сріблолиці – синхронно кружляли в танку, неначе боячись зачепити сусідку-танцівницю, щоб не пошкодити, бува, мережані плаття одна одній.
Зимовий вечір тихо заглядав у кожну щілинку лісу. Аж раптом все, наче стрепенулося, ожило, засяяло міріадами вогників-блискіток на снігу, на кожній гілочці, під кожним деревом, у кожній видолині.
Що це?! Що так несподівано розбудило сонне лісове царство осяйним блиском з неба?..

2.
Вигравала сяйвом на небосхилі дивна Зоря. Веселково бігали промінці, а один, найяскравіший, втікав ген за кленовий пагорб.
- Що за диво? Що це? – щебетали трійко горобчиків, що вмостились на гілку вище від друзів снігурів. Пташки дивувалися, бо ніколи раніше не бачили такої прекрасної Зорі на небі.
- А куди це он той яскравий промінь вказує? – запитало зайченя у матері зайчихи, котра саме визирнула надвір, аби переконатися, що то не пожежа так зарум’янила вечоровий обрій.
Ясний промінець диво-Зірниці зазирнув і в дупло до білочок. Сонно крутнувши носиками, всі одразу повибігали з хатки.
- Яке диво! Яка краса! – навперебій вигукували сестрички, радісно стрибаючи з гілочки на гілку.
Не відводячи зачудованого погляду, позирав на небо батько-олень. До нього повибігали з печери діти та дружина, щоби помилуватися разом дивною Зорею, що так несподівано народилась на блакитному вечірньому куполі.
- Відколи живу, ще не бачив такої незвичайної Зірки, - поважно казав олень. – Мої пращури теж не переповідали про щось подібне…
Великими ясними оченятами оленята спостерігали за сяйвом незвичайної гості над лісом, терлися голівками до матусиної шиї.
Рудохвоста якраз хотіла шмигнути в нірку до діток, як грайливий промінець наздогнав її напівдороги. Мати-лиска покликала трьох малят і вибігла на найвищий пагорб, щоб добре роздивитися Зорю.
- Гм, що би це мало означати? – вголос мовила лисиця. – Що за Зоря над нашим лісом?
А лисенята, спостерігаючи, як вигравали промінці прекрасної Зорі, радісно бавилися поруч матусі.
Позолочені верхівки дерев, здавалось, на мить завмерли, оніміли від краси, побаченої на небі.
- Що за дивна Зоря?
- Яка яскрава!
- Що б це мало означати?
- Вона недаремно з’явилася на небі, - міркували старезні сосни, що найвище над лісом піднялися віттям до небес.
- Глянь, - мовила одна з них, - ось той найдовший промінець, наче вказує шлях ген за кленовий пагорб?
- Саме так. Мабуть, це Зоря-вістівниця. Але про що хоче нас повідомити? Що має розказати?
Вечоровий ліс ожив під сяйвом дивної Зірниці. Звірята й дерева вели між собою розмову. Всі вголос висловлювали захоплення раніше небаченим дивом та міркували, щоб воно могло означати. Думка про сон вже нікому не дошкуляла. І дорослі, і малеча радісно, а, водночас, допитливо поглядали на небо.

3.
«Нова радість стала, яка не бувала,
Над вертепом Зірка ясна світлом засіяла!..» -
Почулася над лісом ніжна мелодія, котра враз доповнилась тріпотінням крил. Лісові мешканці ще ніколи раніше не бачили таких дивних створінь, які, наспівуючи веселу колядку, кружляли в танку, мов птахи, тріпочучи білопінними крильми. Золотисті, рожеві, срібно-блакитні плаття мережано та загадково шурхотіли складками.
- Ми – Ангели Господні! – мовив світлолиций юнак, що мав через плече сурму. – Ось, прийшли до вас, мешканців цього прекрасного лісу, аби повідомити про радість, яка від Отця Небесного всьому світу дана нині:
Веселімся, бо Спаситель від Діви Марії
народився в Вифлеємі, щоб збулися мрії!
Божий Син – Святе Дитятко - в пелюшках у Мами
спочиває на колінцях, як Ягня слухняне!
Потім Ангел, що мовив до лісових мешканців, засурмив голосно в сурму. По всьому лісу луною рознісся її дзвінкоголосий клич, що повідомляв про надзвичайну радість – Народження Божого Дитятка, Ісуса.
Потім Ангели віночком в танці знялися високо в небо й зникли, а над лісом ще бринів голос: «Веселімся, бо Спаситель народився нині!..»
Якусь мить звірятка стояли, здавалось, навіть не дихаючи, щоби, бува, не сполохнути Небесних Гостей, які принесли новину, раніше невиданої й нечуваної ваги.
- Народився Божий Син!.. – раптом порушили спокій у лісі пустунки-білочки.
А потім, як зі сну, прокинулося лісове царство. Всі радісно вигукували, стрибали, танцювали, співали, спільно втішаючись Різдвом.
- Так от про що нам хотіла сповістити Зоря на небі! – здогадався батько-олень. – Її промінь показує дорогу до Божого Сина.
- Шлях до Спасителя вказує Зоря, - перемовлялися берізки-білострунки, тонким віттям обіймаючи сусідок яворин, а ті ділилися новиною з молодими дубочками, що росли поряд.
Таким чином весь зимовий ліс довідався про радість, про величне свято.

4.
Новина, що хутко облетіла всіх, запала перлинкою щастя в серце кожного лісового мешканця.
Веселі снігурі дуже швидко підхопили мотив колядки. І ось над лісом лунало її продовження.
Звірята вирішили привітати з Народженням Божого Сина. Почувши про такий добрий задум, дерева також запобіглися готувати гостинці.
Це був не простий зимовий вечір, а Святвечір. Ніхто й гадки не мав про сон. Звідки й взялося стільки живої енергії, наснаги! Диво-події Святвечора налаштували всіх на хвилю радості.
- Це, мабуть, найпрекрасніша новина, яка могла завітати від Батька Всесвіту до нашого лісового царства, - міркувала мати-олениця. – Здається, преобразився світ, все починає новий відлік.
Заметушилися білочки, довідавшись про Різдво Божого Сина. Їм так хотілося привітати Дитинку!
- А що ж ми подаруємо з нагоди Дня Народження? – радилися між собою. Білочкам так кортіло потішити Боже Дитятко.
Найстарша сестричка чимдуж метнулася у вечірній ліс по гілочки верби, щоби сплести з них гарного кошичка. Тим часом, в дуплі кипіла робота. Молодші білочки-майстрині підбирали для подарунка Ісусові добірні лісові горішки, принесені з комірчини. Але пустунок кортіло, щоби це були не прості горішки, тому всі одноголосно вирішили розфарбувати шкарлупку у золотисті кольори.
І ось, розмішавши у глиняній посудинці барвник, сестрички взялися до праці. Вправно бігали у лапках пензлики. Палахкотів яскравий вогник у каганці над столиком, де з любов’ю й старанністю працювали трійко.
Тут і старша сестричка підоспіла. А за нею довгим хвостиком в дупло – вербові гілочки. Акуратно очистивши їх від кори, білочки сплели з них чудовий ажурний кошичок. А потім в нього помістили лісові горішки, що виблискували від світла лампадки так святково, так апетитно. На ручку кошичка з лози ще й причепили кетягу червоної соковитої калини, на яку багатий ліс, в котрому мешкали звірятка. Милуючись гостинцем для Божого Сина, білочки хотіли, щоб Новонародженому прийшовся до душі їх скромний подаруночок, адже готували його від щирого серця.
Тим часом червоногруді снігурі раду радили, чим би привітати Господнє Дитя? Пропозицій було чимало, та кортіло вибрати найкращий варіант. Хтось пропонував розучити нову пісню на чотири голоси, щоби проспівати над колискою Ісуса. Хтось вважав, що найкращим подарунком буде тепла пухова перинка, адже взимку так треба тепла Дитинці. Порадившись, зійшлися на другому варіанті.
- … А до перинки й пісню заспівати можна! – весело добавив горобчик, який якраз підлетів ближче до зграйки снігурів. Власне, йому теж до душі була пропозиція подарувати Маляті тепленьку перинку.
Горобчики радо приєдналися до снігурів. І ось з маленькими торбинками в лапках збирали пташки пір’ячко. У дзьобиках несли до великого дупла, де завзято працювали вправні лісові кравці. Горобчики й снігурі вирішили подарувати Новонародженому м’ягесеньку перину – теплу, легеньку, пухнасту.
А ось зграйка сивеньких голубів заходилася збирати лісові ягоди – шипшину. Голуб’ята обсіли крислатий кущ червоноокої шипшини та вибирали найкращі плоди.
- Яка корисна для здоров’я шипшина! – воркотіли між собою.
- Для Мами і для Малюка поживний чай з цього куща!
Зібрані плоди голуби несли на срібне блюдечко, котре в минулому році знайшли на березі лісового струмка. Тоді завбачливі голубки гарненько його вимили, повитирали пір’ячком та заховали у схованку, вважаючи, що знайшли справжній скарб! Тепер про нього згадали голубки і запропонували подарувати плоди корисної шипшини саме на срібному блюдечку.
А зайчиха з біленького пуху пряла пелюшки.
- Тепло буде й зручно Малюкові, - казала до діточок матуся, а вони тішилися і подавали їй у фартух пуху.
Довго міркував батько-олень, що його родина має подарувати Божій Дитинці. Під копитами скрипів сніг, потріскували сухі гілочки, а з дерев на голову сипався сріблястий іній. Олень підняв вгору голову, щоби помилуватися засніженими гілочками лісових красенів-дерев, і зупинив погляд на маленькій зірочці, що виглядала з неба, загадково виблискуючи веселковими кольорами.
- Про що міркуєш, маленька чарівнице? –лагідно запитав олень, вибігши на високий пагорб.
Раптом здалося оленю, що зірочка хитнулась, ніби хотіла впасти. Спритний батько сімейства метнувся вперед і кінчиком ріжка зловив зірочку на льоту. Вона сяяла неймовірно чистим світлом.
- Ось, - мовив радісно, - саме тебе, красуне полум’яна, ми подаруємо Ісусові, щоб тішила Дитяче Серденько, щоб була свічечкою, котра не гасне, адже Матуся Божої Дитини і вдень, і вночі мусить турбуватися про Маля.
Ритмічно вистукували копита оленя, що чимдуж мчав до родини, аби показати знахідку, яку поталанило придбати для Новонародженого. А зірничка виблискувала промінцями, залишаючи за собою срібний слід.
Не дармували в цю дивну ніч і дерева. Липи, що славляться м’якою породою деревини, вирішили подарувати найкращі гілочки на колисанку для Ісуса.
- Найкращою має бути колиска Божої Дитини! Отже, треба над нею попрацювати, - так вирішили дятли, котрі дзьобиками вміло почали витинати чудові візерунки на липових дощечках.
Міцні ж дуби знайшли надійні підпори з дубових гілок для колиски.
А горіхи дістали з комірчини свої плоди та помістили їх у вишивану торбину бабусі Ярини, котра восени у горіховому гаї назбирала так багато смачних плодів, що набила ними три торби, а четверту вже й не рухала, бо не змогла додому занести.

5.
Прекрасний ліс не спав. Життя вирувало, не дивлячись на пізню годину. Всюди панувала атмосфера урочистості, радості, піднесеного настрою.
Рудохвоста лисичка не могла натішитися радістю – Народженням Дитятка Божого. А маленькі лисенятка радилися з матусею, щоби то подарувати Хлоп’яті. Після роздумів спільно дійшли згоди: малинове та ожинове варення.
- Це така смакота! – аж облизалося, примруживши очки, миле лисеня.
Святвечір розбудив метушливістю зимового лісу навіть бувалого сонька – ведмедя. Визирнув з барлогу заспаний дядько ведмідь:
- Що за гамір нині в лісі? Не дадуть поспати! – гнівався бурий.
Та коли довідався про диво-події, весело вибрався з теплої зимової хатинки, щоб помилуватися Зорею-вістівницею на прекрасному нічному плесі.
Ведмідь мешкав неподалік лисиччиної хатки, тож подався до сусідки, аби докладніше розповіла йому про ясних Ангелів, про Різдво.
Тим часом, в хатинці лисички малята бавилися жолудями, підкидаючи їх, мов справжні жонглери.
Довідавшись, що всі лісові мешканці готують для Ісуса дарунки, ведмідь метнувся чимдуж до барлогу. Там бурий вибрав найкращу бочівочку солодкого лісового меду, що ароматно пахнув соковитими травами й квітами теплого літечка.
Завбачливими виявилися синички. Вони назбирали червоної калини та лісової горобини і, нанизуючи зернинки на нитку, зробили чудові коралики.
- Це - для Матері Божого Сина, - так постановили маленькі трудівнички, яким не раз доводилося бачити жінок у прикрасах. Не маючи під руками потрібного матеріалу, з якого можна виготовити коралики, синички, отже, вирішили скористатися червоно-багряними плодами калини й горобини.

6.
В той час, коли зимовий ліс готувався до привітання Божого Сина, на чорному-чорному болоті не спалося старезному мохнатому пневі. Ой, як же він розгнівався, почувши про велику радість для всіх лісових мешканців, для всього світу.
Старого, з покрученими коренями-обрубками пня, страшно бентежило щастя, що неймовірною хвилею світла враз заповнило весь ліс. Не зважаючи на пізню годину, ліс вирував життям, наповнювався переживанням торжества, незвичайного внутрішнього тепла. А старий пень так не любив, мало того, просто таки ненавидів світло, радість, все, що несло з собою почуття щастя, миру, любові.
Рослинний і тваринний світ готувався до зустрічі з Малям. Старий же пень, навпаки, мізкував, як би завадити всім мешканцям прекрасного лісу у цьому задумі.
- Що за новина!? Подумаєш! – сичав собі під ніс чорнезний. А бліді поганки, доньки старого, що обчепили зі всіх сторін коріння батечка, так і підтакували, підливаючи масла у вогонь. Їх кортіло, щоб всім у житті було так сіро, так вогко, так зимно, як їм у гнилому чорному болоті.
Старий пень воркотів та метушився. І раптом у нього виник хитрий план.
- …То ви кажете, мої донечки, - звертаючись до поганок, мовив лиходій, - звірята й дерева хочуть привітати Божого Сина? Чудово… Ми їм перешкодимо!
Впевнено заявив чорнезний пень, а бліді поганки аж заверещали з радості у відповідь батечкові.

7.
Ось і настала та довгоочікувана мить, коли всі лісові мешканці приготували гостинці для Господньої Дитинки. Однак, треба було конкретно знати, де перебуває Новонароджений.
На якусь мить в лісі запанувала паніка. В очах звіряток проглядав сум.
Раптом мудрий батько-олень сказав:
- Зоря на небі вказує шлях, де знайдемо Ісуса!
Всі з надією поглянули вгору, де променисто вигравала Зірниця, вказуючи ген за кленовий пагорб.
Однак, піти до Ісуса всі не змогли б. Тому кожна група звіряток та дерев вибрала з-поміж себе по одному представникові.
Всі, кому випала честь привітати Ісуса, вийшли вперед. Саме їм доручили дарунки, котрі приготували з великою любов’ю, старанністю й увагою.
- Передайте від нашого лісу уклін Божому Дитятку і щирі-щирі привітання, - наказували перед дорогою ті, хто залишався в лісі.
- Безперечно!
- Не забудьте коралики для матері Ісуса, - навздогін подорожуючим нагадували синички.
…А Зоря кликала у путь. Урочисто рушила процесія представників прекрасного лісу.
- Нумо колядувати! – запропонували веселі пташки.
І полилася над лісом коляда – дзвінка, барвиста…
Ніхто з подорожніх і гадки не мав, що старезний пень з чорного болота задумав перешкодити їх добрим планам.


8.
Легенькі сніжинки, що кружляли в такт веселій мелодії, враз заметушилися. Звідкілясь налетів вітер і почав несамовито рвати гілки, здійняв хуртовину. Небо набрало кольорів темної ночі і вкрилося густою-густою завісою.
- Нічого не видно! – одне поперед одного казали звірята.
- А вітер.., вітер такий лютий, наче хоче повиривати з корінням дерева.
Направду, буревій набирав сили. Морозяний вітер шмигав між кущами й деревами, збиваючи з ніг подорожніх.
- Міцніше тримайте подарунки, а то ми розгубимо їх у потемку, - наказував ведмідь.
- Тобі легко казати, брате, он, який ти кремезний, - ледве тримаючись на ногах, шептала зайчиха.
- А ти ховайся за мою спину, ступай близько, щоб вітер так не дошкуляв, - радив ведмідь.
Звірята намагалися триматися купи. Однак, просуватися вперед ставало все важче.
- Ми на правильному шляху? – питав снігур, порхаючи біля оленя. Враз напір вітру здув пташку, як пір’їнку. І якби поряд не було лисиці, котра прудко вхопила снігура за крильце, то довелось би шукати товариша у кучугурах снігу.
Бачучи, що просуватися вперед стає просто неможливо, олень зупинив всіх.
Вітер шаленів, підхоплював кожне мовлене оленем слово.
- Мусимо зупинитися, щоби вирішити, як бути далі. Ставаймо якомога щільніше в коло.
Звірі згуртувались, а молоді деревця, що рушили з ними в похід, постаралися гілками зробити довкола так зване шатро, аби затримати порив вітру.
- Ніхто не пошкоджений?
У відповідь – тиша.
- Це добре, - посміхнувся олень. – А як же гостинці для Ісуса?
Саме тоді олень побачив, як щільно притискали звірята й дерева до грудей подарунки; берегли від вітру, мов зіницю ока.
- Ми збилися з дороги? – запитав ведмідь.
- Ні, брате, проте суцільна темрява не дає змоги просуватися вперед.
Внутрішній голос підказував батькові-оленю, що світло не можна ховати в пазусі. Маленька зірочка, яку олень заховав для Новонародженого, пульсувала біля його серця. Раптом оленя осінила думка, мов блискавка: «Дорогу до Дитятка покаже маленька зірничка! Напрямок за кленовий пагорб нам відомий, а світло дасть саме вона».
Він дістав заховану біля серця в торбинці зірничку і високо підняв вгору.
- Ось наш провідник! – переможно вигукнув, прикріпивши зірничку на кінчик рогу.
Веселково засяяла зірочка, щедро розливаючи світло довкола. Втомлені безперервною темрявою подорожні, поглянули на світло з великою надією і впевненістю, що олень правий.
- Тримаймося щільним ланцюжком. Сильніші нехай візьмуть під опіку слабших, щоби ніхто не постраждав. Ми повинні знайти Ісуса, адже нам довіряють ті, хто залишився вдома, - сказав олень і відважно стрибнув вперед.
Зірничка дарувала світло, яке, о, диво, почало впевнено долати темряву. Як не намагався вітрюган загасити полум’яний блиск, - потерпів фіаско. Йому не вдалося побороти світелко маленької небесної зорі, що наповнювала великою надією серця звірят та дерев.
Перед світлом відступила темрява. Вона програла…
Вітер вщух, заховався в далекі печери, засоромлений негідним вчинком.
Хуртовина, сердита, зморена невдачею та переможена світлом, повернулася на чорне болото. Хоч як верещав старезний пень, довідавшись про поразку, не міг вже нічого зробити. Злість та галас не допомогли вдруге викликати хуртовину, вітер, темряву. Лихому прийшов край. Тож пень луснув з тріском, передавивши уламками довкола всі бліді поганки.
З-за хмар знову випливла Зоря-вістівниця і, підморгнувши маленькій сестричці, подякувала за допомогу у подоланні планів лиходія.

9.
Широке засніжене поле розкинулося перед друзями, які йшли на зустріч з Ісусом. Снігова ковдра щільно застелила землю. Сотнями блискіток миготіли сніжинки.
- Погляньте, Зоря зупинилася! – цвірінькали горобчики.
- А й справді, вона ніби зависла над полем у тихому чеканні.
Лісові мешканці розгледіли вдалині маленьку хатинку. Саме над нею зосталася Зоря.
Підійшовши ближче, подорожні побачили перед собою убогу стаєнку – вертеп.
- Ні, мабуть, ми помилилися. Божий Син не міг народитися в такій скромній оселі?! – зніяковіло перешіптувались звірята й дерева. Дорогою сюди, вони уявляли, що побачать перед собою прекрасний палац, багато сторожі, гостей. Аж раптом – проста стаєнка…
- Що будемо робити? – перепитала зайчиха.
- Треба постукати в двері. Тоді переконаємось, що ми збилися зі шляху і продовжимо мандрівку, - запропонувала білочка.
- Це логічно, - погодилися інші.
Олень, знявши з ріжка зірничку, підійшов до дверей і легенько постукав копитцем. Двері, скрипнувши, відчинилися. Легке світелко виглянуло крізь щілинку.
- Заходьте, не бійтеся, - покликав чоловічий голос.
Та звірята й дерева від раптовості застигли, не рухались.
- Ласкаво просимо, - мовила Жінка.
Пожвавішавши, друзі щільним ланцюжком ввійшли до стаєнки.
Перед ними, о диво, у яслах тихо спало Дитятко, а Мати й Батько чували над Ним.
В стаєнці було ясно, хоча жодної запаленої свічки чи каганця лісові гості не побачили. Це гарненьке Маля дарувало світло!
Божа Матуся і Опікун Ісуса, Йосип, запросили звіряток ближче. Нахилившись над яслами, встеленими сіном, друзі споглядали, як солодко спало Маля.
Неймовірна радість переповнювала всіх. Почуття безмежного неземного щастя усмішками виривалося з грудей нічних гостей.
Поворухнувшись, Ісус проснувся. Розплющивши оченята, побачив, як довкола колиски поряд з Марією та Йосипом раділи тваринки і дерева. Усміхнувся, простягнув рученята вгору. Божа Матуся взяла Синочка на руки, поцілувала. А всі, хто з такою любов’ю прийшли в Святвечір до Ісуса, схилилися в глибокому поклоні.
Першим привітав Боже Дитя батько-олень:
- Дорогий Ісусе, - поважно мовив, - всі мешканці прекрасного лісу, довідавшись про Твоє Народження, безмежно зраділи! Ти – Господній Син. Ми схиляємо перед Тобою свої голови й коліна та доручаємо свої серця, що переповнені раніше ніколи незнаним почуттям світла, великої радості. А це… наші скромні дарунки. Прийми їх, якщо бажаєш.
Олень показав у напрямку своїх друзів, які тримали подарунки.
Ісус так мило глянув на гостей і усміхнувся.
- Ми дуже здивовані, що Ангели Небесні сповістили і нам, звичайним мешканцям лісу, про диво-новину – Твоє Різдво, любий Ісусе.
Олень говорив стиха, поважно, вкладаючи в кожне слово глибоку любов, що полум’яно лилася з сердець усіх, хто подолав нелегкий шлях до вертепу, до волоченого Божого Сина.
- То правда, ми не багаті, але ці скромні гостинці, - додав ведмідь, - які складаємо до ніг Твоїх, є виявом великої любові й радості. Прийми їх, дорогий Ісусе!
Ведмідь чемно схилив голову. Іній, котрий застиг на шерсті, облетів блискітками додолу.
Маля, радіючи, простягнуло ручку. Легка сніжинка розтанула від теплого дотику.

10.
Звірята й дерева, котрі дорогою до вертепу міркували, чи зможуть приступити до Господнього Сина, тепер почувалися спокійно, затишно. Їм, скромним мешканцям прекрасного лісу, тут були дуже раді!
Не в пишноті, не в палаці народився Син Батька Всесвіту, а в убогій стаєнці, закинутій пастушками в полі. У яслах, встелених сіном, - лляні пелюшки.
Матінка Марія пригорнула Дитятко, а Воно щічкою притулилося до Її лиця.
- Дякую вам, мої любі, за те, що прийшли, подолавши всі труднощі незнайомого шляху; не налякавшись підступів лихих мешканців чорного болота, - подорожні перезирнулись між собою. Тепер вони зрозуміли, що то старезний пень накликав на них хуртовину, буревій, аби за всяку ціну перешкодити зустрічі з Ісусом. – Мені до душі ваші гостинці. Вони чудові!
Звірята заплескали в долоні. Раптом задзвонили срібні дзвіночки і полилася коляда. З неба злітали Ангели, прославляючи співом Народженого Спасителя світу:
«Веселая нам новина: породила Діва Сина,
Марія, Марія, Марія…»
- Я теж приготував для вас гостинець: від нині у ваших серцях завжди житиме радість, впевненість, любов. Прекрасним лісом опікуватимуться ці білокрилі Ангели. Ви не знатимете, що таке голод, повінь, пожежа. І ніколи у вашому лісі не буде місця лиходіям, - промовляв Ісус, а гості Святвечора обступили ясельця зі всіх сторін, милуючись Дитям.
Святий Йосип посадив собі на коліна найменших подорожніх, які, мабуть, найбільше зазнали втоми у шляху.
Тим часом цокотушки-синички, весело пурхаючи, одягнули на Божу Матусю коралики з багряних плодів лісу.
- У Мене ще ніколи не було такої чарівної прикраси, - мило посміхаючись, мовила до пташок Богородиця.
Свят-вечірня зоря палала над обрієм. Світ тихо спав, ще не знаючи про диво-подію, а у вертепі в цю ніч нікому й на гадку не спливло засинати. Лиш милий Хлопчик – маленький і святий – солодко дрімав у колисоньці, подарованій мешканцями прекрасного лісу.

Галина КОЗНЮК.
Translation - English
CHRISTMAS FAIRY-TALE
1
Winter evening was drowsing above the forest. A soft warm snow blanket densely covered sleepy bushes and trees, forest slopes and glades. The wind was whispering in the crowns of high pine trees which were holding up the sky by their swinging branches. A beautiful forest country was going to fall asleep. Funny squirrels were settling themselves in tree hollows, hiding their small noses behind the fluffy tails. Mother Hare was calling her agile kids home. Little deer were also hiding from winter behind a high rock, under the slope. In a small cave full of deer fluff, dry forest moss and sweet willow branches, Mother Deer was waiting for her kids. Red-tail fox was coming back from the hunt at that time. In the old giant oak branches there were bullfinches, swinging and shaking off the snow from their red breasts. Meanwhile light, tender and silver-cheeked snowflakes were dancing around with a perfect synchrony as if being afraid to bother their neighbors and damage each other`s lace dresses.
Winter evening quietly peeped into the every corner of the forest. And suddenly everything came back to life again with myriads of sparkles on the snow, in every branch, under each tree, in every hollow.
What happened? What or who awoke the drowsy forest country by this sudden glimpse from the sky?
2
There in the sky a wonderful Star was shining. The beams of light were catching up with each other, and the brightest one was hiding behind a maple hill.
‘What is going on? Is that a miracle?’ three little sparrows chattered, settling themselves in one branch higher than their friends, bullfinches. The birds were astonished as they had never seen such a beautiful Star in the sky.
‘And where is this beam of light showing to?’ a small hare asked his mom who had peered outside to make sure that wasn`t a fire reddening the evening skyline in that way.
The bright beam dropped in on the squirrels` hollow as well. Sniffing with their small noses, sleepy squirrels ran out of their house.
‘What a miracle! What a beauty!’ exclaimed the sisters, joyfully jumping from one branch onto another.
Fascinated, Father Deer couldn`t avert his eyes from the sky. The kids and wife joined him to admire the beautiful Star born in the blue evening sky dome.
‘I have never seen such a wonderful Star,’ Deer claimed, ‘neither my ancestors told me something like this.’
The little deer were watching the shine of an odd guest above the forest, rubbing on the mom`s neck with their heads. Red-tail fox was going to slip in the burrow to her kids when the playful beam of light caught her up half-way. Mother Fox called her three kids and ran up the highest hill to watch the Star.
‘Hmm, what does it mean I wonder?’ the fox said, ‘where is this Star coming from?’
The fox-cubs were joyfully playing near the mom, watching the beams of a beautiful Star.
Astonished by the beauty in the sky, gilded tree crowns seemed to freeze and struck dumb.
- Where is the Star coming from?
- What a beauty!
- What does it mean?
‘It couldn`t appear in the sky accidentally,’ said the aged pine trees rising up high to the sky with their branches.
- One of the pines said, ‘Look, the longest beam seems to point to the way behind the maple hill, doesn`t it?’
- Sure. This Star seems to be a messenger. But what does it want to tell us?
The evening forest came to life below the shine of the Star. Animals and trees were chattering. Everyone was so delighted by this miracle. Everyone wondered what it could mean. No one was thinking about going to sleep. The young and the old were glancing at the sky with joy and curiosity.
3
‘A new joy has come which has never come before,
A bright Star is shining now over the Vertep.’
Above the forest one could hear a soft melody, immediately followed by the quivering of wings. Forest inhabitants have never seen the creatures singing a joyful carol and dancing like birds quivering with white fluffy wings. Golden, pink, silver-blue lace dresses were enigmatically rustling with their plaits.
‘We are God`s Angels,’ said a white-faced young man with a trumpet over his shoulder. ‘So we came to you with joyful news sent to the whole world by God:
‘Be joyful as the Savior was born by Saint Mary,
In Bethlehem, to make the dreams come true.
Son of God – Holy Baby – in the cradle, by His Mother
Is resting on His knees like a quiet Lamb.’
Then the Angel, who was talking to forest inhabitants, played the trumpet loudly. Over the whole forest one could hear the loud call telling the incredible joy – the birth of Son of God, Jesus. After Angels flew up dancing and disappeared, and above the forest one could hear the words, ‘Be joyful, today the Savior was born!’
For a minute the animals were still, breathless, as if not willing to startle the Holy Guests who had brought such astonishing news.
‘Son of God is born!’ the playful squirrels exclaimed.
And after the forest country awoke. Everyone was exclaiming something, dancing, singing, and rejoicing at Christmas.
‘So now I see what the Star wanted to tell us! Father Deer guessed, ‘the beam is showing the way to Son of God.’ ‘Yes, the Star is showing the way to the Savior,’ chattered white slim birches, hugging the neighboring sycamores by their thin branches, and they in its turn shared the news with young oaks growing beside. Thus the whole forest got to know about a joyful and a majestic holiday.
4
The news spread to everyone, and it was like a pearl of happiness for each forest inhabitant.
Joyful bullfinches soon caught up the melody of the carol, and one could hear it spread above the forest.
The animals decided to congratulate Son of God on His Birthday. Having heard such an idea the trees also started preparing the gifts.
It was not a typical winter evening. It was a Christmas Eve. No one wanted to go to sleep. Never before had one seen so much energy and enthusiasm! The wonder made everyone happy.
‘It must be the most wonderful news brought by Father Universe to our forest country, ‘Mother Deer thought, ‘the world seems to have been altered. And here everything will have a starting point. ‘
The squirrels were fussing around after they heard of Son of God`s Christmas. They wanted to congratulate the Baby very much! So they were thinking what to give Son of God on His Birthday. The squirrels wanted to please the Holy Baby so much!
The oldest sister rushed to the forest to gather branches for making a nice basket. Meanwhile the work was in full swing in the forest. The youngest squirrels were sorting out the best hazelnuts brought from the store. But the sisters didn`t want to give ordinary nuts; they decided to paint the hulls into golden colors.
So, having mixed the color in the pottery, the sisters started working. They could use the brushes so neatly. A bright light was shining over the table. Three squirrels were working here with joy and love.
And soon the oldest sister came carrying willow branches. The squirrels peeled them and made a very nice delicate basket. Then they put the solemnly sparkling nuts inside and decorated the basket with a rich bunch of red guelder rose. The squirrels were admiring their modest gift and hoped the Newborn would love it as they had prepared it in all sincerity.
Meanwhile the bullfinches wondered what they could present Son of God with. There were many options, but they needed the best one. Someone suggested to learn a song to sing it over the cradle altogether. Someone thought the down feather bed would be useful as the Baby needs to keep warm. So they discussed it and chose the second variant. ‘However we can give the feather bed and sing a song at the same time,’ said the sparrow in a cheerful voice. But he also liked the option of a feather bed.
The sparrows were happy to join he bullfinches. The birds were gathering feathers and put them into small bags. They carried these feathers into a hollow where the forest tailors were working hard. The bullfinches and sparrows wanted to present the Newborn with a warm light fluffy feather bed.
And here was the flock of grey doves ready to gather hips. The doves sat around the hip bush to choose the best berries. ‘Hip berries are really healthy,’ the birds said. ‘Hip tea would be healthy for the Mom and the Baby.’ The birds put the berries on a silver dish found on the river bank last year. Then, last year, they cleaned it well, wiped with their feathers, thinking they had found a real treasure. Now the doves remembered about it, and decided to bring healthy hip berries on this dish.
Meantime Mother Hare was making swaddling clothes of white fluff. ‘The Baby will be warm and comfortable,’ said the Mother to her kids, and they were joyfully helping her, bringing the fluff.
For a long time Father Deer had been thinking about the gift from his family. The snow was creaking under the hoofs, and silvery hoarfrost was falling down from the trees. The Deer put his head up to admire the snowy branches of forest beautiful trees and set his eyes on a small star sparkling with different colors in the sky.
‘What are you thinking about, little charmer?’ gently asked the Deer climbing up a high hill.
Suddenly it seemed to him the star had shaken as if it was going to fall down. Father briskly rose and caught the star with the tip of his horn. The star was shining with a bright light.
So, beautiful star, we will give you to Jesus to amuse the Baby`s Heart, to be a never-ending candle for Him as Son of God`s Mother has to care about the Baby both during the day and night.
The Deer`s hoofs were tapping when he was rushing to his family to show his lucky find to give to the Newborn. And the star was sparkling with beams leaving a silvery trace behind itself.
That night the trees also worked hard. Lindens known for their soft wood decided to give their best branches for Jesus` cradle.
‘The cradle for the Holy Baby must be the best! So we need to work at it,’ decided the woodpeckers and started to carve out beautiful patterns on linden boards.
Strong oaks in their turn chose some good props among oak branches for the cradle.
And the nuts brought their fruits and put them into Granny Yaryna`s bag who had gathered three bags full of delicious fruits and would take the fourth bag but the last one was too heavy to carry.
5
A beautiful forest was awake. The life was seething despite the late hours. The forest was full of solemnity, joy and excitement.
Red-tail fox couldn`t help rejoicing over Son of God`s Birth. And small foxes and their mom were discussing the present for the Boy. Upon some thoughts they decided to give raspberry and blackberry jam. ‘It is so delicious!’ said a small fox licking its lips and screwing up its eyes.
Christmas Eve awoke even the Bear-Sleepyhead with its noisy fuss. He peeped out of his den and wondered what was going on. ‘Why is it so noisy here? I can`t sleep with all this fuss!’ The Bear said. But when he found out the news, he got out of his warm house to admire a beautiful Star-Messenger in the night sky. The Bear lived not far from a fox`s house, so he went to ask the fox about bright Angels and Christmas.
Meanwhile the small foxes were playing with acorns throwing them up like jugglers.
Having found out everyone was preparing the gifts for Jesus, the Bear rushed to his den. There the Bruin chose the barrel of sweet forest honey with the odor of warm summer flowers.
The titmice turned out to be provident. They gathered berries of guelder rose and rowan tree, and beading them upon the thread, made a wonderful necklace.
‘This is for Jesus`s Mother,’ said the hard-working birds that often saw women wearing adornments. The birds didn`t have suitable materials, and they decided to use crimson berries of guelder rose and rowan tree.
6
At the time winter forest was preparing to congratulate Son of God, an old moss stub wasn`t sleeping neither. He was angry to hear such joyful news for the whole world. An old twisted-root stub was concerned about this sudden news that made the whole forest so happy. Despite the late hours the forest was seething with life full of happiness and warm-heartedness. And an old stub hated the light, joy, everything bringing the feeling of happiness, peace and love.
The flora and fauna were preparing to meet the Newborn. An old stub was thinking of the way to prevent this meeting.
‘What a news! Just think about it!’ a black stub muttered. And death-cups, the stub`s daughters gathered round the father`s roots repeating his words. They wanted everyone around feel as grey, wet and cold as they felt in their foul black mud.
An old stub was grumping and fussing. And suddenly he thought of a cunning plan. ‘So my dear daughters,’ the stub said, ‘you are saying the animals and trees are going to congratulate Son of God? Great! We will prevent it!’ A black stub was so confident to say it, and the death-cups were screaming with joy.
7
Finally all the forest inhabitants prepared the gifts for Son of God. But no one knew for sure where to find the Newborn. For a moment the forest was in panic. And the animals got upset. Here the wise Father Deer said, ‘The Star in the sky is showing the way to Jesus!’ Everyone looked up hopefully behind the maple hill where the Star was shining. But they couldn`t go to Jesus altogether. That`s why they elected one representative from each group of animals.
Those honored to meet Jesus, walked ahead. They were to give the presents prepared with lots of love, diligence and care.
- ‘Greet the Holy Baby from us with a bow and the best wishes,’ said the ones supposed to stay in the forest.
- Sure!
- ‘Don`t forget the necklace,’ the titmice said.
And the Star was calling to start the trip. A solemn procession left.
‘Let`s sing carols,’ suggested cheerful birds. And one could hear the caroling – clear and soft…
No one even thought that an old stub from a black mud could involve in their good plans.
8
Light snowflakes, dancing in time with joyful melody, suddenly fussed. A strong wind sprang up, made a storm and started tearing the branches. The sky turned night dark and covered with a thick curtain.
- ‘We can see nothing!’ The animals said.
- And the wind is so strong as if it wants to root out the trees!
The storm got worse. Frosty wind was rushing among the trees and bushes knocking the travelers down.
‘Hold the presents tightly, we can lose them in this darkness,’ the Bear advised.
The animals were trying hard to keep together but with time it was getting more and more difficult.
‘Are we on the right way?’ asked the bullfinch, flying close to the Deer.
Suddenly the wind blew the bird away, and, but for the fox that seized the bird`s wing, one would have to look for the bullfinch in snowdrifts.
The Deer stopped everyone after he saw it was impossible to move forward. The wind was getting mad catching up every Deer`s word.
- We must stop to decide our further actions. Let`s make a tight circle.
The animals got together and the trees, taking part in the trip, tried to make a so-called tent of their branches to prevent the wind guff.
‘No one is hurt I hope?’ Everyone was silent. ‘Good,’ smiled the Deer, ‘and what about the presents for Jesus?’ And here the Deer saw that all the animals were tightly holding the presents, hiding them away from the wind like the apple of eye.
‘Are we lost?’ The Bear asked. ‘No, brother, but we cannot go on with such darkness.’
Father Deer felt that it wasn`t good to hide the light in his bosom. The little star hidden for the Newborn was throbbing by his heart. And the Deer found a way. ‘The little star can show the way to the Baby. We know the direction to the maple hill, and the star will give us the light.’
He took the star out of the bag and lifted it up. ‘Here`s our guide!’ Solemnly exclaimed the Deer and attached the star to the top of his horn.
The star was shining brightly giving the light to everyone and everything. The travelers, tired of endless darkness, looked at the light with hope and trust. They thought the Deer was right.
‘Let`s move forward in a tight chain. The stronger should care about the weaker to keep everyone safe. We must find Jesus as the ones who stayed at home trust us,’ said the Deer making a brave step ahead.
The star was giving the light, and this light was fighting the darkness. The wind was struggling to beat the light but it didn`t succeed. He couldn`t conquer the light of a little star filling the animals` and trees’ hearts with a big hope.
The darkness lost a battle.
The wind got weaker. Ashamed of his behavior he escaped to far away caves.
The storm, angry, exhausted and ashamed of the defeat returned to the black mud. The old stub was screaming with anger. But anger and noise couldn`t call the storm, wind or darkness again. So it was the end for the evil. The stub crackled crushing all the death-cups around.
The star peeped out again from behind the clouds, winked at the little sister and was thankful for help in beating the evil.
9
The friends looking for Jesus could see a wide snowy field ahead. A snowy blanket covered the ground. The snowflakes were sparkling.
- ‘Look, the Star stopped!’ The sparrows twittered.
- Yes, really, it looks like it is suspended waiting for something quietly.
The forest inhabitants could see a small house far off. The Star was shining above it. Coming closer the travelers saw a poor stable – a den.
- ‘We took a wrong way I think, Son of God can`t be born in such a modest place,’ confused animals and trees whispered. On the way here they expected to see a beautiful palace with a lot of guards and guests. And here they saw just a plain stable.
- ‘What are we going to do?’ Mother Hare asked.
- ‘We should knock on the door. Then we`ll check if we came to a wrong place,’ suggested the squirrel. Everyone agreed that was a good idea. Having put the star off the horn the Deer came to the door and knocked quietly. The door creaked and opened. And one could see a slight light through the crack of the door.
- ‘Come in, don`t be scared,’ called a male voice. But the animals and trees didn`t move.
- ‘You are welcome,’ the Woman said.
The friends were happy to walk a tight line into the stable. And they saw the Wonder, a quiet sleeping Baby, his Father and Mother keeping awake above Him.
It was light in the stable although there were neither candles nor oil lamps. That was a nice Baby who brought the light to the stable. God`s Mother and Joseph, Guardian of Jesus, invited the animals to come closer. Bending over the cradle, the friends were watching the sweet Baby asleep. Everyone was happy. The night guests whose hearts were full of joy were smiling. Jesus moved and woke up. Having opened his eyes He saw the animals and trees smiling. He also smiled at them and reached up high with His arms. God`s Mother took the Baby into her arms and kissed Him. And everyone who came here to show their love and respect made a low bow.
Father Deer was the first to greet Jesus.
‘Dear Jesus,’ said he with an air of importance,’ all the forest inhabitants were happy to get to know about Your Birth. You are Son of God, and we bow our heads and knees to you, and we trust you our hearts full of light and joyfulness. And here are our modest gifts. We wish you accepted them.
The Deer showed to his friends holding the gifts. Jesus glanced at the guests sweetly and smiled.
‘We are so surprised that Heaven Angels told us, the ordinary forest inhabitants, the news about your Birth, dear Jesus.’ The Deer was speaking quietly, with an air of importance, filling every word with deep love burning in the heart of everyone who had travelled a hard way to the den.
‘We are not rich,’ the Bear said, ‘but these modest gifts are symbols of our big love and joy. Take them, dear Jesus!’
The Bear bowed his head and the white frost fell off his wool. A joyful Baby reached the snowflake which melted from a warm touch.
10
The animals and trees felt calm and comfortable after they visited Son of God. Here the forest inhabitants were welcome!
Father Universe`s Son was born not in the palace but in a poor stable left by shepherds in the field. The crib was covered with hay and flax swaddling clothes. Mother of Jesus hugged the Baby, and He snuggled His cheek against her face.
- Thank you, my dear, for visiting us and getting over the difficulties on the way; you were not scared by evil inhabitants of black mud. And here the travelers looked at each other. They understood the old stub had called the storm to prevent the visit to Jesus. – I like your gifts so much! They are wonderful!
The animals clapped their hands. And one could hear silver bells ringing and caroling. The Angels flew down from the sky glorifying the newborn Savior of the World with their singing.
‘Joyful news has come to us. Virgin Mary gave birth to the Son…’
- ‘I also prepared the gift for you – since now your hearts will be filled with joy, confidence and love. White-wing Angels will care about your beautiful forest. You will not see any famines, floods or fires. And there won`t be any evils in your forest.’ Jesus was speaking while the guests surrounded Him from all the sides, admiring the Baby.
Saint Joseph laid the smallest travelers on his lap as they got so tired during the trip. Meanwhile the talkative titmice put a purple berry necklace on Saint Mary.
- ‘I have never had such a beautiful adornment before,’ – Saint Mary said it with a smile on her face.
Christmas Star was shining in the skyline. The world, unaware of the wonder, was sleeping, but in the Vertep no one was going to sleep. Only sweet Baby – little and holy – was sweetly drowsing in the cradle given by the beautiful forest inhabitants.

Halyna Kozniuk






Translation education Master's degree - Yurii Fedkovych Chernivtsi National University
Experience Years of experience: 6. Registered at ProZ.com: Jan 2016.
ProZ.com Certified PRO certificate(s) N/A
Credentials N/A
Memberships N/A
Software Microsoft Excel, Microsoft Word
CV/Resume English (DOC)
Bio
No content specified


Profile last updated
Jan 21, 2016






Your current localization setting

English

Select a language

All of ProZ.com
  • All of ProZ.com
  • Term search
  • Jobs
  • Forums
  • Multiple search